— Ти, Єгоханане, здається мені, хотів би бути з тими, що про закон і нарід дбають більше, ніж у вашому храмовому крилі? Правда?
— Та ж тому й давав я назорейську обіцянку на все життя, що хочу цілим серцем і всією душею дбати про закон і нарід, — не втримався-таки Єгоханан, щоб своїм звичаєм не спалахнути, тріпнувши непокірними кучерями. І знов спустив очі під пильним Симоновим поглядом.
— Тобі там не подобається?
Запит був поставлений руба, і в Симоновім голосі вже не бринів ані усміх, ані ласкавість. І Єгоханан ще спробував викрутитися від безпосередньої відповіді.
— Йосиф був мені спочатку дуже сподобався.
— А тепер?
— Говорить одне, а робить… інше.
Симон тихесенько засміявся й умостився ще вигідніше, ніби приправляючись до довгої і приємної розмови. І від цього усміху й довірливого руху розтало в Єгохананові цілком його недовір’я, і він відчув, що тепер говоритиме з Симоном, як сам із собою.
— Ах так! То це тобі болить? Але якщо хочеш залишитися в Єрусалимі на все життя, то мусиш знати, що Єрусалим стоїть цією нещирістю. Тут ніхто не говорить того, що робить. Ти думаєш, що римляни вірять садукейським запевненням про приязнь? Або фарисеї вірять садукеям? Чи, може, іродіяни є щирими приятелями проконсула? Тут ціле життя єрусалимське нещирістю тримається.
— Інакше кажучи — брехнею й обманом?
— Якщо ти любиш такі тверді слова, то брехнею й обманом!
— Але як же можна з цим працювати для визволення народу?
— А хто тобі казав, Єгоханане, що в Єрусалимі працюють для визволення народу?
— Як? — лише змігся Єгоханан на розпачливий перепит і, увесь зніяковілий, аж зашарпався на місці.
— Замолодий ти ще, Єгоханане! Більше думаєш, ніж спостерігаєш. Думаєш, що в Єрусалимі мали б лише те й робити, що для народу працювати, йому віддавати свої дні й помисли? Ні, живуть тут не для нього, але з нього. З нього живляться й наживаються. От хоч би Йосиф. Уся мудрість і вченість його, як і всіх тих садукейських гаонів, заради якої так багато горнеться до них, — зовсім не скерована на добро народу, закону й храму. Йосифова мудрість — це гра зі словами. Гра, на яку ловляться часом такі, як ти. Цей трактат, наприклад, що ти тримаєш на колінах, — це безплідна балаканина, що лише баламутить подібних тобі, чистих серцем і щирих помислами, та похлібляє синкам його садукейських приятелів і рідні. А головно похлібляє його власній безсилій душі, дає йому підстави для всього його поступування, виправдує його. Добра мені, дійсно, свобідна воля, про яку так захоплююче-переконливо говорить він ціле життя, коли сам уживає її лише на те, щоб збирати там жнива вигоди й достатку, де повсякчасно сіє кукіль[35] порожніх слів. Та, якби його слова були справді плодом його серця, то чи терпів би він довкола себе тих садукейських вишкрабків, для яких улаштовує ще й окремі виклади? Чи терпів би він коло себе всіх тих римських та іродіянських прислужників? Чи не навернувся б він від них до офірування своєї мудрости й праці народові? Кажу мудрости, а не порожніх слів, дзвінких, як храмова мідь, і гукливих, як римські сурми!..
Симон говорив, а Єгоханан здивовано дивився на нього. Це були слова! Це були думки! Він сам шукав їх у собі всі останні дні сумніву й неспокою. Симон знайшов їх на його власних, Єгохананових устах уже приправленими злетіти й відзвучати, і лише висловив їх своїм голосом. Єгоханан аж ближче присунувся до Симона, немов боячись, щоб будь-яке слово не втекло від його слуху й розуміння. Але недовір’я прокинулося в нім ще на останнє:
— Але навіщо ж ти сам, Симоне, вчащаєш на Йосифові виклади? Навіщо так пильно слухаєш їх?
— Щоб пізнати їх і могти говорити про них так, як я говорю з тобою, Єгоханане! Щоб міг відгадувати сумніви таких, як ось ти.
Єгоханан зідхнув:
— Що ж робити мені, Симоне? Залишатися далі Йосифовим учнем? Іти до фарисеїв? Чи… покинути храм?
Він і сам злякався, коли несподівано, без участи його волі й думки, вилетіли ці слова про залишення храму. Навіть стало страшно, і він лише збентежено очікував Симонової відповіді. Той посміхнувся:
— Якщо ти питаєшся мене, що маєш робити, то кепського знайшов порадника. Ти сам мусиш прийти до рішення, своєю власною волею, а не під моїм натиском. Бо інакше твоє рішення буде коливанням тростини від вітру порад. Чи ж не до вживання свобідної волі веде тебе ввесь час Йосиф? — І в Симоновім голосі почувся ледь помітний насміх.