Сьогоднішнє число «Актів» ощасливило своєю увагою і Єрусалим. Спритний видавець подавав до відома найновішу, з найпевніших джерел, вістку. Мовляв, під час останнього захвату своєї хвороби Ірод заприсяг сестру Сальомею{45}, що, як-но він помре, вона накаже побити кількасот найчільніших єрусалимських горожан. Тоді невдячне єрусалимське населення буде не радуватися його смерти, чого він, не без причини, очікує, але, оплакуючи близьких, буде тим самим оплакувати і його. Це, мовляв, буде гідна такого владаря, як він, гекатомба[24]… Квірін читав при загальній увазі і, скінчивши, весело глянув на Вара і вдарив по часописові:
— Так тут стоїть написано, Варе, а що стоїть у «Актах» — значить правда! Тільки звідки ця стара пліткарка має ці відомості? Про них не знає навіть і Сестерцій!
Сестерцій задоволено зареготав. Серед римської колонії Єрусалима й Палестини та Сирії він виконував ролю живих «Актів»: всі знали Сестерція, і про всіх знав Сестерцій.
— Ні! Я ще цього, Квіріне, не чув. Це є чистий вимисл цього брехуна Салюста!
— Я Ірода знаю мало, — обізвався Вар. Він нудився читанням, але ця вістка його зацікавила, — одначе мені здається, що, як це й вигадка, то, мабуть, дуже правдоподібна. Вона мені добре пасує до уяви про Ірода.
— Ти сказав, Варе, — присвічував Квірін. — Якби не ми, він таку криваву гекатомбу справляв би не лише Салюстовим пером, але кожного разу, коли йому стає гірше. А ця Сальомея, мої панове, між нами лише кажучи, щоб не опинилося в «Актах», — Квірін підморгнув до Сестерція, — це вона є той справжній «spiritus rector» усіх Іродових родинних злочинів. Кажу вам! Отак, позбуваючись поволі своїх небожів, вона промощує дорогу до юдейського трону своїм дітям.
— Хіба Ірод не розуміє її підшептів? А ми також?
— Сам знаєш, Варе: кого боги хотять покарати… Ірод має очі на все, лише не на крутійства своєї сестри. Ми все добре знаємо, але що нас це обходить? Хай грається в царську всемогучість у власній родині! — коротко засміявся Квірін, знизуючи плечима. І цей погірдливий тон, що мав у собі наче щось менторського, діткнувся Вара. Він перебив Квіріна:
— Пробач, Квіріне, що перерву. Ти нагадав мені, що нас має обходити. Ідучи до тебе, я наказав приготовити все до від’їзду. Хочу вирушити до схід сонця. Тут ми самі свої — він глянув по присутніх, — й можемо порадитися над терміном перепису. Потому ти і я будемо вільні.
На мент запанувала тиша. Аж стало чути, як потріскують ґноти[25] в лямпадах і сопе Сестерцій. Квірін ніяково шарпнувся, хоч увесь час очікував цього звернення. Але опанувався й із усмішкою потягнувся до Вара, хоч його думки були далекі від усміху. От такого! Та не був би Вар Варом, та ще й Авґустовим свояком, якби не хотів тут, на Сході, заводити свої порядки. Міг би вже навчитися, навіть сидячи ввесь час у тій нудній Кесарії, що тут такими способами багато не вдієш. Що добре на Квіриналі — не годиться на Сіоні, як звуть жиди своє місто. От і минулого разу: примчав буревієм до Єрусалима, облетів Юдею метеором і так спішився до Кесарії, що навіть не побачився з Іродом. Правда, того не було в Єрусалимі. Але не впав би Варові з голови його леґатський гонор, якби сам потурбувався тоді до Ірода. Все-таки Ірод цар. Хоч жидівський й ідумейський. Але, якщо сам кесар із сенатом за такого його тримають — сирійському леґатові нема чого кирпу гнути. Ах, ще з тою кесаревою вояцькою ріднею! Забувають, що для політики є на Сході лише два шляхи — меч або облесливість. Та пощо тупити мечі, коли облесливістю можна виконати все докладніше, а головно приємніше! Але, що ця тверда макітра на приємностях розуміється!.. Одначе ці думки заховав Квірін для власного вжитку, а до Вара нахилився з найпривітливішим усміхом:
— От тобі й маєш! Невже ж таку важливу річ можна вирішити отак одразу! Невже ж він, славетний Публій Квінтілій Вар, не ущасливить своєю присутністю цього дому на дальші дні! Не зробить приємности господареві і гостям, цілій римській колонії, що хоче побачити його не на одній ще гостині?! Невже…
Широким, округлим рухом правиці надавав Квірін своїм словам переконливого тону, що бринів щирим жалем і легким докором. Але Вар дивився в ті хитрунські очі, в глибині яких тріпалися якісь причаєні вогники, дивився й мовчав. Чемність мусіла дотримати всіх приписів гостинности, але Квірін напевно не вболівав би, якби він, Вар, виїхав до Кесарії чимскоріше. Хіба Квірін не настільки хитрий, щоб не датися обдурити Іродові і його іродіянському кодлові? Слави успіху він, Вар, йому не заздрить…