Ганан говорив турботливо й переконливо, хоч у його тоні звучав легкий насміх. Але присутнім ставало легше. Це справді була рада! Проти божевільного не може бути жадних обвинувачувань, на блазня жадної кари. Бо навіть залізні ланцюги не в стані часом перешкодити злим словам і вчинкам біснуватого. Правда, з коген гарошем кінець! Десь у підміському маєтку мусить заритися він до кінця днів своїх… або Іродових…
— Твоя правда! Єдина це рада, мудрий Ганане! Добра рада! Але чи повірить цьому Ірод? — почулися голоси.
— Про те, щоб вірив, постараюся вже я, — самовпевнено відповів Ганан, підносячися з крісла. — А тепер, друзі мої, розійдіться кожен до дому свого. Сьогодні, як сонце зайде, після вечірньої молитви, прошу вас до мого дому. Пішлю гінців до всіх наших друзів зі синедріону. Залишуся ще трохи, щоб поговорити з рофою!.. — Від цього наказуючого тону присутнім ставало безпечніше.
Раббани виходили з кімнати. Ніхто навіть не кинув погляду на Матіяса. Він уже не був навіть коген гарош, але взагалі був ніщо. Прощалися з Гананом. І коли останній з них зник за дверима, Ганан плеснув у долоні. Увійшов управитель зі слугами. З криком зірвавшися з місця, хотів кинутися до дверей Матіяс. Але міцні слуги вхопили його спритно в цупкі обійми, широка рабська долоня закрила рота, й первосвященика винесли з кімнати у глибину дому. Ганан мовчки й байдуже приглядався короткій боротьбі, з очей управителеві котилися сльози. Але він теж уважав, що для його пана це ще був щасливий кінець, як порівняти з долею багатьох коген гарошів. З Іродом не жартують.
Тут же, з Матіясового дому, розіслав Ганан гінців до всіх садукейських членів юдейської найвищої ради-синедріону, запрошуючи на вечірню нараду. Перепис і раптове збожевоління первосвященика мали бути предметом нарад. Він навмисне розтолковував кожному гінцеві, про що має бути мова. Чим скорше розійдеться вістка про біснуватість Матіяса, тим більша буде надія на безкарність його виступу на бенкеті. І з рофою він говорив довго й переконливо. А коли вернувся до власного дому, відчув, що сьогодні вже не буде жадного сну. І, лігши на ложе, почав обдумувати працю дня, що надходив. Вона мала вирішити його долю.
П’ять садукейських родів належало до так званих первосвященичих, себто таких, що сягали аж до Аарона й мали право й перевагу над іншими претендентами на титул коген гароша. Це були фамілії Фабі, Бостос, Кантера, Ананос і Рамгіт. Звичайно, ані Ірод, ані римляни не підтверджували їхніх привілеїв, але все-таки Ганан, що належав до роду Ананос, дістався на місце гарош гамішнега{49} — первосвященикового заступника. Його вплив серед садукеїв і роля серед членів синедріону назавжди закривала йому дорогу до первосвященичого титулу. Такої впливової людини на першому місці серед жидівської ієрархії не потребували поки що ані Квірін, ані Ірод. І до вчорашнього випадку на гостині Ганан мудро мирився зі своїм підрядним становищем. Тепер перед ним несподівано відкривалися неочікувані перспективи. Чутка про перепис, підтверджена вчора таким блазнівським способом, буде йому першим знаряддям для осягнення цілі. Матіясів вибух — другим. Ні, який Ірод не був жорстокий, але саме тепер він не відважиться на жадне насильство проти синедріону і шляхти. Ні, страх перед Месією й наслідками перепису — цього забагато й для Ірода. А римлянам іде найменше про покарання блазня-первосвященика. Їм також перепис важливіший, ніж жидівські амбіції. Лише зручно повести справу — і він, Ганан, за кілька днів буде первосвящеником. Лише зручно все приготовити!.. І Ганан обертався на ложі, нетерпляче вичікуючи світанку. І ледь заблисли над Єрусалимом вершки оливових гайків, як дім заметушився, виконуючи Гананові накази.
Перед тим, як вийти з дому, Ганан наказав принести з потаємного сховку свій скарб. Відкривши важку скриню, він довго перекладав у ній перли, намиста, золотом цятковані футерали[30] та пергаменові сувої. З усміхом потримав у руці зі срібла ковані, золотом інкрустовані ланцюжки на ноги. Вони колись належали його жінці, коли вона ще була панною з роду Фабі. Там усі дівчата носили такі ланцюжки, які їм перешкоджали робити широкі кроки й охороняли перед втратою незайманости. Ганан не мав доньок, і в їхньому роді таких заходів дівчата не потребували. Шукав далі і не знаходив, чого хотів. Аж на самому дні лежала торбинка, що її потребував. Розв’язав шнурки, витяг маленьку, чорну, вже не нову скриньку з напіввитертими золотими мальовилами якоїсь почвари. Всередині лежав подовгастий, прозорий кавалок, наче вигладжений уламок леду. Був опуклий, наче велика сочевиця, і коли Ганан підніс його до ока й наставив з другого боку руку, сіть пор і зморщок на руці видалася маленьким гірським краєм, з горбами і проваллями і стовбуристими паростями похилених волосків. Це був один із найцінніших предметів його скарбу. Казали йому батьки, що один з його прапрадідів одержав цей чудний кавалок застиглого леду від одного з перських сатрапів за урятування життя. Прадід був великим рофою, майже чудодійним лікарем, що його знання й досвід забезпечили родові виключне становище за часів Великої Неволі. Цей чарівний лед забезпечить становище й нащадкові. Ганан замкнув скриню, сховав у рукав прадідівський талісман і, закликавши слугу, казав приготовити лектику. За півгодини він виступав із неї перед Квіріновим палацом.