Пригадуючи тепер, як він мусів платити тому молодикові, що визрадив місце, де переховується Іродіон, центуріонові захотілося плюнути від огиди. Але загусла слина не дозволяла. Оглянувся лише й побачив свій відділ знов далеко за собою. Притримав трохи коня. Цікаво, що зробить з тими грішми той молодик? Але здається йому, що в ветерана Ніґріла він бачив при грі у мору підозріло багато срібняків… Та що йому властиво до того! Тороки вже не відтягають сідла, й Іродіон тут. Хай тепер Ніґрілові буде тяжче. А тому молодикові напевно вже стало легше… І не лише від грошей… А зрештою, що йому, справді-таки, до того!.. Лише не годиться чесному воякові мати до діла зі зрадою й зрадниками…
Сонце вже не пече, а просто палить вогнем. Кінь ледве ступає. Навіть розтоплюються думки.
Лише простягнувшись на кінській попоні й допиваючи келих вина з водою, відчув Ґней Рутен, як йому гуде в голові від сьогоднішньої дороги. Відділ досягнув Геброна вже пізно ввечері, й поки знайшлося місце для табора, поки всі розташувалися, — впала ніч. Як перепуджені сислі, поховалися від римлян гебронці, і на вулицях відділ не зустрічав нікого, крім дітей. Та й ті виглядали на вояків з-поза плотів. Коли би не Ніґрілове знання мови та не цікавість жиденят, — невідомо коли би знайшли криницю. А так, хоч уже й при місячному сяйві, але всі встигли напитися і змити з себе порох дороги. Центуріон наказав обмити й полоненого. Швидко були спечені й з'їджені підпалки, сурмач просурмив свій тяглий заклик до нічної варти. Гасли ватри, і, бурчачи прокльони на тверду жидівську землю, вмощувалися до сну вояки. Таборовий галас потрохи завмирав, від Геброна брехали на місяць пси, щосили намагалися заглушити їх цикади. Центуріон уже обернувся на своїм ложі, щоб спати, але згадав ще про в’язня. Його вмістили недалеко у винничному гнітилі й поставили варту. От була б турбація — майнуло Рутенові в думках — якби Іродіон утік!.. І хоч зараз же відігнав від себе думку про таку можливість, але все-таки встав, щоб ще раз перевірити варту.
Хоч центуріонові такі переходи були не впервинку, але сьогоднішній дався взнаки. Це відчував Ґней по ногах, що ступали немов чужі й ввесь час зашпортувалися об каміння. Обходячи простягнених вояків, центуріон дійшов до гнітила. Була це звичайна серед палестинських виноградників будова. Кам’яні стіни, старанно затинковані глиною, підносилися лише до висоти пліч, а вище несли над собою на дерев’яних стовпах солом’яну стріху. Далі кілька кам’яних східців вело до прохолодного простору, де стояли амфори з вином, висмолений збірник на мошт[33] і лежало дрібне приладдя виноградаря. Тепер на східцях сиділо двоє вояків при зброї. Побачивши центуріона, вони зірвалися на ноги. Не звертаючи на них уваги, зійшов Ґней Рутен у долину. Просто перед ним, осяяний повним місячним світлом, лежав на долівці горілиць в’язень. Лежав нерухомою масою, як удень у сідлі, й у синявому світлі місяця здавався сам синявим трупом, а не живою людиною. Навіть волосся, здавалося центуріонові, прибрало труп’ячо-синяву фарбу. І з його нерухомости дихало на центуріона мертвячою задубілістю. Хотів запитатися вже у вояків, що є з в’язнем, але з брязчанням меча вже стояв коло нього Ніґріл.
— Зле виглядає в’язень! Як йому, Ніґріле?
— Здається, що гірше, пане. Я звелів його обмити й намастити рани олією. Нічого не їв, лише пив воду. Лежить, як бачиш, трупом. Але ноги й руки я все ж наказав йому зв’язати. З цими жидівськими псами все треба бути обережним, пане!
Центуріон нічого не відповів і лише, одвівши очі від в’язня, перейшовся очима по ряді глиняних глеків під стіною.
— Порожні, — зідхнув з таким щирим жалем Ніґріл, що Рутен мусів усміхнутися. Обидва вийшли з гнітила. Центуріон спинився, дивлячись пильно на ветерана:
— Ніґріле! Я відповідаю за в’язня перед префектом, а ти перед мною. Вважай!
— Чую, пане! Ми добре його стережемо, як бачиш, хоч і непотрібно це все… — А побачивши запитливий вираз на Рутеновому обличчі, додав: — Забагато для цього галілейського завадіяки чести, а для нас турбот! — І в Ніґріловому голосі була така презирлива переконливість, що центуріон знов запитливо подивився на нього: