Але він уже був тут. Могло статися, що…
Він поглянув на натовп і став пробиратися до барної стійки. Бармен мав хіпстерську бороду, а його руки по лікті були вкриті татуюванням. На мексиканця він не був схожим, але ясно, що й не американець.
Гучно грала музика. Бармен звернувся до Евана, намагаючись перекричати гамір навколо:
— Чого тобі, друже?
У бармена був австралійський акцент.
Еван поклав на барну стійку банкноту в п’ять песо, як це роблять у фільмах, коли хочуть отримати потрібну інформацію. Він вийняв із кишені мобільний, на екрані була фотографія Шарлот.
— Я шукаю свою доньку, — збрехав він. Він гадав, що до батька бармен швидше пройметься співчуттям, ніж якщо прийме Евана за копа або приватного детектива чи якогось старого збоченця, який шукає молоденьку дівчину.
Еван чекав, що бармен скаже зараз, що він ніколи не бачив дівчину, що йому шкода, але він не може нічим допомогти.
Бармен погладив себе рукою по бороді й потягнувся по гроші:
— Так, я бачив її.
Розділ 51. Сара Келлер
Келлер розбудив дзвінок мобільного. Вона закліпала очима, намагаючись збагнути, де вона і чому вікно в кімнаті не з того боку, нарешті згадала. Вона у Небрасці. У мотелі. Старий будильник показував, що зараз тільки 11 : 40 вечора, але їй дуже хотілося спати. Вона хотіла було не звертати уваги на дзвінок, але міг дзвонити Боб, щось могло статися з близнятами.
Номер був мексиканський. Келлер сіла на ліжку, увімкнула нічник, провела пальцем по екрану, щоб відповісти.
— Це Карліта Ескобар.
Сара ніяк не могла зібратися з думками, труснула головою. Нарешті туман у голові розвіявся. Так, звісно, службовиця з консульства, Карліта Ескобар — ніякого стосунку до того самого Ескобара.
— Так, вітаю, дякую, що передзвонили.
— Вибачте, я вас розбудила? Ви сказали подзвонити, якщо з’являться новини, у будь-який час. Я можу зателефонувати завтра.
— Ні, будь ласка…
— Я ідентифікувала дівчину.
— Генк? — запитала Келлер.
— Її справжнє ім’я — Джоанна Ґрейс. Вона прилетіла рейсом зі США. Виявилося, що вона з Оклахоми і ніяка не перукарка.
Келлер відчула приплив адреналіну. Фальшиве ім’я свідчить про те, що її зустріч із Метом не була випадковою, що вона його навмисне заманювала й спокушала, щоб на когось вивести, і лише в останню мить у неї прокинулася совість.
— Вона тусовщиця, — продовжувала Ескобар, — працює на одну фірму з Нью-Йорка.
— Ви маєте на увазі, що вона проститутка? — Келлер уже схопилася на ноги і походжала туди-сюди.
— Не зовсім. Я перевіряла, її фірма — щось на кшталт лізингової компанії. Але замість того щоб здавати в оренду товари, вони здають вродливих дівчат. Це така особлива послуга — постачання американських дівчат на роботу в нічні клуби та на курорти.
— Це надзвичайно важлива інформація. Продовжуйте.
— У часи моєї молодості нічні клуби мали своїх постійних дівчат, але схоже, що тепер усе інакше, — сказала Ескобар. — Маю підозру, що деякі дівчатка заробляють гроші на стороні, не тільки своєю вродою, хоча, з іншого боку, тут це законний бізнес.
— Ви з нею розмовляли?
На хвилину зависла мовчанка.
— Ні. Ми ідентифікували її так швидко лише тому, що деякі дівчата з її трупи — вони всі з однієї фірми і працюють у клубі «Молоко Бар» — подали заяву про її зникнення.
Келлер відчула, як у неї похололо всередині. Вона перестала ходити по кімнаті, розсунула штори і знічев’я визирнула надвір. На майданчику для паркування стояло кілька новеньких мікроавтобусів із супутниковими антенами на даху.
— Дайте вгадаю: з тієї самої ночі, коли вона зустрілася з Метом Пайном, її ніхто більше не бачив.
— Так і є.
— Не думаю, що її прибрали. Мет сказав, що вона перелякалася до смерті, то можливо, вона й досі десь переховується від своїх подільників.
— Вона та інші дівчата живуть у кімнатах над клубом. Ми обшукали її спальне місце і шафку. Вона залишила свій паспорт. І орендовану машину — вона користувалася нею спільно з іншими дівчатами — її знайшли покинутою у Чан-Чемуйлі, за п’ятнадцять хвилин їзди від Тулума. — Ескобар помовчала. — Мені дуже шкода.
Келлер важко зітхнула:
— Що ще нам відомо про неї? Попередні судимості? Якісь правопорушення?
— У неї була судимість за зберігання кокаїну, ще в Оклахомі, але це все. Нічого такого, що допомогло б ідентифікувати чоловіка з фотографії. Їй довелося несолодко у житті, цій пані Ґрейс. Її батько загинув в Оклахома-Сіті, а тому свої підліткові роки вона провела в інтернаті для сиріт, а потім працювала у закритому клубі, де її, імовірно, й підчепила ця фірма для дівчат з ескорту.