— Я залишу вас наодинці з вашими спогадами, — промовив Кайл.
— Було приємно тебе побачити, — кинула йому Лів навздогін.
Ной провів її до зони відпочинку. Вона сіла в крісло з підлокітниками навпроти нього, у той час як Ной умостився на диванчику. Кабінет було обставлено зі смаком, якщо не брати до уваги своєрідну стіну слави. Десятки фотографій у рамках, на яких Ной був зображений у компанії різних політиків та видатних осіб. Її погляд зупинився на знімку Ноя із Джорджем Клуні, де обоє сиділи за довгим столом, як під час тематичної дискусії, і мали відповідно серйозний вигляд. Схоже, що «Жорстока натура» виставила під прожектори не лише родину Лів.
— Я чула, ти ідеш на підвищення, — сказала Лів.
Той задоволено ледве помітно усміхнувся.
— Якби я знав, що ти будеш у місті, — промовив Ной, — я б запросив тебе на обід. Або…
— Я не планувала, — відповіла вона, — але мій батько…
— О господи, сподіваюся, нічого страшного.
— Ні, він почувається добре. Правда, його хочуть викинути з будинку-інтернату, але зі здоров’ям непогано.
— Чому це?
— Бо завдає клопоту персоналу.
Ной реготнув:
— Нічого іншого від Чарлі я й не чекав. Мені теж колись дісталося від нього.
Лів усміхнулася.
— Я радий, що ти зайшла, — продовжив Ной, — я боявся, що після останнього разу…
Він замовк.
— Мені дуже шкода. Мені було не до того.
— Це я повинен вибачитися.
— Чому б нам не спробувати розпочати все спочатку?
— Мені б дуже хотілося, — відповів Ной.
Помовчав і додав:
— Знаю, що Верховний Суд відхилив апеляцію.
Лів кивнула.
— І ти, почувши, що мене скоро призначать губернатором, хочеш запитати, чи не допоможу я з проханням про помилування…
— Та ні, Ною, зовсім ні! — відповіла Лів. — Звісно, це було б чудово, якби ти зміг допомогти, але я прийшла не через це.
— Ні?
— Я прийшла просити про іншу послугу.
Ной посміхнувся. Його зуби здалися їй білішими, рівнішими, аніж раніше. «Порцелянові коронки», — подумала вона. Хай там як, але з віком він погарнішав. Час несправедливо грає на руку тим, хто має Y-хромосому.
— Моя сестра й директор будинку-інтернату довго думали і дещо придумали. Якщо згодом призначений новий губернатор зможе прискорити вирішення низки проблем із отриманням ліцензій на користь компанії — власника будинку, тоді вони, можливо, захочуть не брати до уваги деякі особливості, скажімо, у поведінці мого батька.
— То це Деніс Ченґ тебе сюди направив.
— Я б сама не просила, але вони погрожують викинути його звідти. У нас немає іншого виходу. І я…
— Добре, — промовив він, — домовилися.
Лів не зрозуміла:
— Що ти маєш на увазі? Думаєш, ти зможеш допомогти?
— Ні, я хотів сказати, що буде зроблено, — сказав Ной. — Після відмови Тернера Ченґ уже кілька місяців не дає мені спокою зі своїми ліцензіями. Вони хочуть відкрити нові заклади, а їм не дають дозволу.
— Отже, правда? Ти допоможеш?
— Правда. Повертайся до нього і скажи, що наприкінці наступного тижня він отримає добрі новини. Але лише за умови, що твого батька залишать там до самої смерті.
— А що, коли… Ти впевнений, що це законно? Мені б не хотілося втягувати тебе у казна-що.
— Не хвилюйся. Просто передай йому, що за умови довічного утримання твого батька наприкінці наступного тижня він отримає гарні новини. Якщо він відмовить, тобі доведеться змиритися, адже добрі новини надійдуть йому в будь-якому разі. Адже справу з ліцензіями вирішено два дні тому.
Його обличчя освітила широка усмішка.
— Яке щастя! Ти навіть уявити собі не можеш, яке полегшення я відчуваю. Не знаю навіть, як тобі дякувати за таку новину.
— Зате я знаю.
Лів запитально поглянула на нього.
— Ми з Кайлом та його подругою завтра вечеряємо разом у ресторані. Склади нам компанію, — сказав він.
— Не знаю навіть, — відповіла вона, — зі мною Томмі, та й із Сінді ми мало ще поспілкувалися, а в неділю нам уже їхати…
— Приводь їх із собою, — запропонував він.
— Мені треба поговорити із Сінді.
— Зробімо ось як, — Ной підвівся, пішов до свого столу, взяв ручку і щось написав на аркушику, — це номер мого мобільного. Поговори із Сінді і, якщо зможете, повідом. Я за вами заїду.
— У мене є твій номер, — відповіла Лів.
— Довелося змінити після виходу фільму, — пояснив він.
— Напевно, фанати не давали спокою?
— І не тільки фанати, — відповів Ной.
Лів поглянула на аркуш: якісний канцелярський папір для нотаток, з іменем Ноя та державним гербом угорі. За сім років це не змінилося. Точно на такому він того ранку написав записку, яку залишив на подушці в готельному номері, пояснивши, що йому довелося негайно повертатися додому, щоб владнати проблему з влаштованою його сином приватною вечіркою — тією самою, через яку її син загримів до в’язниці.