Келлер опинилася у ліфті з купкою офісних службовців, які всі як один утупилися в екрани своїх мобільних. Вона усміхнулася хлопчині за двадцять у пом’ятих штанях, з чотирма пластянками кави у картонці. Від підйому ліфта Сарі заклало вуха.
Перед цим вона дві години спілкувалася з колегами з Чиказького відділку ФБР, щоб проінформувати їх щодо компанії. Як і попереджував Стен, чиказькі колеги поводилися як слон у посудній крамниці, їх аж тіпало від бажання накинутися на «Марконі» і скрутити їй шию. Вона ледве умовила їх тримати себе в руках. Вона подасть сигнал — один раз клацне ручкою, що слугувала за передатчик, — якщо виникне потреба штурмувати офіси. Сару така можливість не тішила. Вона хотіла і далі працювати над справою. Хоча у них уже накопичилося достатньо доказів. Виплати з рахунків низки компаній, що контролювалися картелем. Складна схема переказів через інтернетні мережі та підставні фірми для відмивання нелегальних фінансів. Повернення грошей на рахунок після утримання чималих комісійних. Але в них не було жодного свідка, який міг би стати перед судом і озвучити повну картину. Р. Стентон Джоунс, їхній підставний агент, якому на самому початку вдалося проникнути до штату компанії, кудись зник. Можливо, його насадили на дерев’яну палю або розчинили у бочці з кислотою, як то полюбляли чинити в картелі «Сіналоа» зі зрадниками. Чи, можливо, він вирішив змінити ім’я і розпочати нове життя. Пристрої прослуховування в телемережі «Марконі» не виявили анінайменшого натяку на те, що сталося з уже немолодим бухгалтером. Виникало враження, що керівництво фірми так само було здивоване зникненням Джоунса, як і будь-хто інший.
Команда Келлер розшукала кількох колишніх співробітників компанії і поспілкувалася з ними, але ніхто з них не повідомив нічого суттєвого, окрім тих даних, які Сара вже мала після двох років перевірок та аналізу матеріалів справи. Вона хотіла поговорити з Еваном Пайном, тому що ті співробітники, яких звільняють з роботи попри їхнє бажання, завжди охочіше діляться негативною інформацією про своїх колишніх роботодавців, але той помер раніше, ніж вона встигла з ним зустрітися. Правда, що його вбили, як то стверджують журналісти? Чи йшлося про вбивство із самовбивством? За результатами аналізу історії інтернетного пошуку з сервера родини, який провели комп’ютерні спеціалісти ФБР, виходило, що Еван, а не Лів здійснював пошук інформації, як накласти на себе руки. Можливо, так воно й було. Але вбити дружину і власних дітей? Наскільки Сарі вдалося вивчити характер цього чоловіка, він не міг такого вчинити. Більшість інтернетних пошуків свідчили про його піклування про них, про те, що з ними станеться після його смерті.
Келлер вийшла з ліфта на тому поверсі, де розташовувалися офіси компанії «Марконі». Там було так, як вона собі й уявляла, — не занадто гламурно, не дуже пишно. Стримана вишуканість. Ніякої вульгарності чи бажання розкидатися грошима.
Хоча слід було визнати, що дівчина на рецепції вражала: неймовірно вродлива, з бездоганними рисами моделі. Келлер уважно придивлялася до неї, поки наближалася до її столу. Адже з найперших вражень та зустрічей можна винести для себе дуже багато. Секретарки з рецепції — особливо в невеликих філіях компаній, як оце в «Марконі», — знають усі таємниці. Вони бачать, хто приходить і виходить, крутяться у тих колах, де обговорюють усі офісні плітки, і їм потрібне щось таке, що примиряло б їх з їхньою нудною роботою. Ця дівчина здавалася занепокоєною? Зляканою? Незворушною? Чи раділа нагоді якось розважитися у повсякденних робочих буднях?
— Добрий день, — привіталася Келлер якомога привітніше, — я спеціальний агент Келлер. Мені треба поговорити з Девіном Мілбанком.
Келлер показала свій значок агента ФБР, уважно спостерігаючи за обличчям дівчини.
— Одну хвилинку, — відповіла та. Дівчина усміхалася, але Келлер помітила, як сіпнувся куточок її губів. У її очах промайнула ледве помітна тінь.
Секретарка клацнула по клавіатурі й промовила в мікрофон навушників:
— Шеріл, тут спеціальний агент Келлер із ФБР, хоче поговорити з містером Мілбанком.