— Коли ви востаннє розмовляли з Еваном?
Мілбанк замислився:
— Напевно, з рік тому.
Обличчя Келлер витягнулося від здивування.
— Про звільнення його повідомив його безпосередній керівник, — пояснив той, випередивши її наступне запитання.
Як вишукано, після більше ніж двох десятків років роботи на компанію! Келлер відчула, як у ній наростає гнів. У Евана була сім’я, четверо дітей, а вони так безцеремонно вказали йому на двері!
Келлер проглянула свої нотатки. Вона могла б, звісно, ставити усі запитання за переліком, але вийшло б тупе марнування часу. За свою кар’єру вона провела сотні опитувань. Цей шлях приведе її в нікуди.
Девін Мілбанк знову посміхався, граючи роль готового до співпраці керівника компанії. Келлер укотре спали на думку предмети пошуків Евана Пайна в інтернеті. Він збирався накласти на себе руки, щоб врятувати родину від фінансового краху. І зараз перед нею сидів оцей чоловік, який навіть не завдав собі клопоту повідомити Еванові про звільнення, дивлячись йому в очі. Вона перевела погляд на юриста, якому взагалі не було діла до їхньої розмови, він цілком зосередився на власному мобільному.
— Іще кілька запитань — і я надам вам можливість повернутися до вашої роботи, — сказала Келлер.
— Звичайно, — відповів Мілбанк, — якщо це якось може допомогти.
— Як давно «Сіналоа» є вашим клієнтом? — Келлер дивилася Мілбанку прямо в очі.
Чоловік витримав удар, намагаючись залишатися незворушним. А от юрист уже більше не втуплювався у мобільний.
— Я думав, що ви прийшли поговорити про Евана Пайна, — зауважив юрист. — Наскільки я зрозумів, у містера Пайна був лише один важливий клієнт, а тому я не…
— Це стосується містера Пайна, — відповіла Келлер.
То була правда. Вона збиралася поговорити з Пайном щодо можливої негативної інформації про компанію, яка його звільнила. Навіть якщо в ній не було ані краплі правди. Скільки народу навіть уявлення не має, до якої брехні доводиться вдаватися органам правопорядку, щоб докопатися до суті.
Мілбанк відповів:
— Ця назва мені незнайома, але ми насамперед дбаємо про конфіденційність наших клієнтів. Я не розумію, яким чином…
— Це дуже просте запитання.
Мілбанк перевів погляд на юриста.
— Агентко Келлер, ми із задоволенням призначимо дату і час наступної зустрічі, щоб обговорити з представниками ФБР будь-які питання, але зараз я раджу містеру Мілбанку не відповідати на подальші запитання.
— Виходить, спершу слід зателефонувати до Мексики? — поцікавилася Келлер. Затим один раз клацнула ручкою.
Замість відповіді юрист підвівся:
— Боюся, на цьому нашу зустріч завершено.
Оце іще одна річ, про яку більшість людей не знають: не можна казати представникам органів правопорядку, що зустріч завершено, і поводитися грубо, навіть якщо тебе не заарештували.
Келлер заперечно похитала головою:
— Я не впевнена. — Вона і не думала підводитися з місця.
І юрист, і Мілбанк уже стояли.
— Назвіть мені ім’я вашого безпосереднього начальника, — заявив юрист. — Гадаю, він не дуже зрадіє, якщо дізнається…
Келлер махнула рукою, наказуючи тому замовкнути, і ніби ненароком поглянула на екран свого телефона. Перевірила, що повідомлення отримано, і нарешті перевела погляд на них.
Чоловіки втупилися в неї, не знаючи, що їм тепер із нею робити. Вона і не збиралася йти. Сиділа собі спокійно, ніби їй взагалі ні до чого у світі не було діла.
Юрист хотів було щось сказати, але Келлер вдруге жестом заткнула йому рота.
— Зачекайте. — Вона схилила набік голову, приклала долоню до вуха, ніби прислухаючись до чогось.
Помовчала хвилину і додала:
— Ось так.
Мілбанк та юрист здивовано витріщилися на неї.
І тут на сходах загупотіло. Двері різко розчахнулися, скляні стінки затремтіли, до кімнати увірвався високий чоловік у формі й важких чоботах, а за ним — з десяток чоловіків та жінок у синіх вітрівках.
Келлер намагалася нічим не видати свою втіху, коли Кол Бученен вручив юристові ордер на обшук. Юрист прочитав документ і пополотнів.
— Покличте увесь персонал до конференцзали, — гаркнув Бученен на директора Чиказького філіалу «Марконі» та голову юридичної служби, — негайно!
Стен мав рацію, коли давав характеристику Колу: ЗТЛ.
Тепер Келлер підвелася і простягнула руку до Мілбанка:
— Будь ласка, віддайте мені ваш мобільний.
Червоний від люті юрист усім своїм огрядним тілом втиснувся між Келлер та Мілбанком.