— Моїй родині це якось не дуже допомогло, — не стрималася Лів. Її охопив нестримний гнів. Не слід було їй цього казати, але Ґленова машина була вже зовсім поряд. Він, без сумніву, впізнає Лів і зупиниться, щоб дізнатися, що відбувається.
Вайт впритул наблизилася до Лів. Від неї тхнуло сигаретами і дешевою кавою.
— Принаймні у тебе все ще є родина. А от жінці та дітям Семпсона поталанило менше.
Семпсон. Отже, річ була не лише у зруйнованій професійній репутації Вайт після виходу фільму. Річ у смерті — у самогубстві — її напарника, Рона Семпсона. У пресі писали, що причиною стало негативне ставлення жителів міста після виходу серіалу. Публічний осуд.
На щастя, Ґленів «хаммер» зупинився позаду орендованої автівки Лів.
— Повертайся до своєї машини! — крикнула Вайт Ґленові, коли той вибрався з кабіни свого джипа.
— Олівіє, мені сказали, що ти в місті. Я такий радий тебе бачити, дорогенька, — звернувся Ґлен до Лів, не звертаючи уваги на Вайт. — Як там твій батько?
Лів усміхнулася:
— В порядку. Сам наживає собі неприємностей.
Ґлен усміхнувся:
— Я так і думав. Треба зібратися і провідати його. Давно не бачилися. — Тут він повернувся до поліцейської: — Венді Вайт, а що ти робиш у Сем-Гілі?
— Я наказала тобі повертатися до машини, Ґлене!
— Юна панночко, я знав твого батька, коли ти ще під стіл пішки ходила, а тому не кажи, що мені робити.
Вайт насупилася:
— Це по роботі.
— Куди там! Негайно зніми з неї наручники, поки ти ще не зруйнувала остаточно залишки своєї кар’єри! Заради Пітера, — Ґлен скрушно похитав головою, — я терпіти не можу телефонувати шерифові Ґрехему.
Вайт засопіла, насупилася. Нарешті зняла з пояса ключі й відімкнула наручники.
Лів потерла почервонілі занімілі зап’ястя.
Вайт сердито розвернулася і мовчки рушила до своєї патрульної машини. Увімкнула двигун, автівка заревіла і рвонула з місця, піднявши хмару пилу.
Лів кинулася Ґленові на шию.
— Мені дуже шкода, — сказав Ґлен, — їй дісталося після виходу серіалу. Усе місто на неї озлобилося.
— Мені шкода, — пробубоніла Лів, сама не знаючи, чому вибачається за все те лихо, яке прийшлося пережити усій її родині в цьому триклятому місті.
— До біса їх усіх.
Вона посміхнулася.
— Як твої справи, Ґлене?
— Я міг би пожалітися, але не буду.
— Щось із Доріс?
— Вона померла.
— Вибач, — сказала Лів, — я не знала. Мене ніхто не повідомив…
— Годі про це, — відповів він. Ще коли вона була дівчинкою, Ґлен мало говорив і не любив виявляти емоції на людях.
— Як скажеш, — погодилася Лів.
Розділ 33. Сара Келлер
— То було жахливо. Меґі — у ній було стільки… — директорка школи поглянула на стелю, добираючи слова, щоб краще висловитися, — стільки гідності. Добра дівчинка, чиїй сім’ї довелося так багато пережити, а вона все одно не втратила оптимізму і жаги до життя. Її прийняли до університету, вона так раділа…
Келлер кивнула. На місіс Флауерз була квітчаста блузка і масивне дерев’яне намисто. У її кабінеті Напервіллської середньої школи було повно її фотографій у колі учнів. Знімки з численних подорожей, до африканських країн, наскільки можна було зрозуміти. Келлер уявила собі, як та щодня приходить на роботу, вітається з учнями. Бачить потенціал у кожному з них, працює допізна за мізерну зарплату, але любить свою справу. Сариним близнятам ще рости й рости до школи, але вона б раділа, якби в їхній школі була така директорка.
— Мені б хотілося поспілкуватися з друзями Меґі, — сказала Келлер.
Обличчя місіс Флауерз на мить напружилося, поки вона обмірковувала, чи варто дозволяти агентці ФБР спілкуватися з дітьми, не попередивши батьків. Нарешті взяла слухавку і попросила когось покликати до її кабінету Гарпер Бенет.
Через кілька хвилин у двері зазирнула вродлива дівчина. Вигляд у неї був дещо занепокоєний, ніби вона побоювалася, що її зараз звинуватять у чомусь.
— Гарпер, заходь, будь ласка, — промовила директорка.
У Гарпер Бенет були зелені очі й темне волосся з модним каштановим меліруванням. Келлер здивувалася, побачивши, як та одягнута: фланелеві штани, що нагадували піжамні, із сандалів визирали білі шкарпетки, а на світшоті був напис «Вино, футбол, рок-н-рол».
— Це агентка Келлер із ФБР.
Зіниці Гарпер розширилися.
— У неї до тебе є кілька запитань щодо Меґі. Знаю, що тобі зараз нелегко, але ми сподівалися, що ти могла б допомогти.
Гарпер кивнула і сіла на стілець за стіл поряд із Келлер, навпроти директорки.