Через кілька хвилин Софія вже завела розмову про політику і пости в Твіттері, хлопці обговорювали спорт, а Мет з Калою, як завжди, сперечалися щодо роботи режисерів останніх блокбастерів. Здавалося, що вони знову в «Пурпурному зайці», як то бувало щоп’ятниці.
— М. Найт Ш’ямалан23 із Джорданом Пілом24 навіть поряд не стояв, — вставила Кала.
Мет пирхнув:
— Я згоден із тобою, що Піл повернув до життя жанр жахів. Зробив це дуже дотепно, привернувши до нього увагу знавців та суспільства в цілому. Та замість доказів своєї правоти я скажу тобі лише два слова: «Шосте чуття».
— А я тобі на це скажу свої чотири: «Аватар: останній володар стихій». Гірше не буває. До того ж у Піла ніколи не було стільки гонору, щоб брати собі найяскравіші епізодичні ролі у власних фільмах.
— Це зараз просто мода така — ненавидіти Ш’ямалана.
— Тобто ти хочеш сказати, що в мене немає власної думки і я тупо слідую моді?! — Кала сьорбнула пива і зиркнула на нього спідлоба. У її гарних очах блиснув гнів.
— Годі вам, розумники! — втрутився Ґанеш. — Поки я повернуся з повторними кухлями, щоб ця безглузда суперечка вже закінчилася!
Він рушив до барної стійки.
Здавалося, Кала згадала, хто вона і що тут робить.
— Вибач, — сказала вона Метові, — мабуть, мені не слід було…
Мет потягнувся через стіл і поклав долоню на її руку:
— Якщо твої погляди і слідують моді, то це тільки через те, що ти її задаєш.
Її очі зрадницьки заблищали: напевно, вона хотіла було щось сказати про його родину, щось таке, що змусило б їх обох плакати. Але стрималася, усвідомивши, що якраз цього і не слід робити.
— Я просто не розумію, як ти можеш так любити Ш’ямалана!
Мет усміхнувся. У Кали був пунктик: вона, як і більшість снобів з факультету кінематографії Нью-Йоркського університету, ставилася зверхньо до М. Найта Ш’ямалана та його творчості. А от Мет любив його фільми за їхню віру в доленосність подій: герої його картин раптом розуміли, що усе в їхньому житті визначається заздалегідь, що наступає мить — і все стає на свої місця, що у кожного з нас є своя роль у всесвіті.
Метові думки перервала якась метушня біля барної стійки. Він не міг роздивитися як слід, що відбувається, але побачив, як розвіваються навсібіч чорні кучері, і здогадався.
— Чорт, — вилаявся він, підскочив зі стільця і став пробиратися через натовп до стійки. Біля барної стійки Ґанеш зчепився з трьома молодиками. Решта відступили, відчуваючи, що пахне смаженим.
Мет поклав руку Ґанешу на плече, не звертаючи уваги на інших:
— Що відбувається?
Кухоль Ґанеша був порожнім, руки міцно стиснуті в кулаки. Поряд з Метом, немов з-під землі виросли, вже стояли Ву-Джин та Кертіс.
— Ходімо до столу, — промовив Кертіс. — Воно того не варте.
Один із молодиків — з довгим кривим рубцем на бритому черепі, — дивлячись із викликом на Мета ійого друзів, сказав своїм товаришам:
— А ви чули таке: в нашому барі ошиваються чорний, китаєць і терорист?
Усі троє дружно зареготали.
До Мета підскочила Кала, зашепотіла на вухо:
— Не звертай на них уваги.
Мет знав, що слід послухати її, та замість цього сказав:
— Кореєць.
І подивився прямо в очі зухвальцеві.
— Що?
— Він — із Кореї, а не з Китаю, — відповів Мет, кивнувши на Ву-Джина.
Бритоголовий посунув на Мета, випнувши груди колесом.
Ву-Джин спробував розрядити обстановку.
— Ми не хочемо ні з ким сваритися, — сказав він.
Задерикуватий передражнив Ву-Джина, вдаючи азіатський акцент:
— Он як, не хоцете свалитися? Які гальні хлопціки!
Знову регіт.
— Може, вийдемо удвох, ти і я, поговоримо? — виступив наперед Ґанеш. — Чи ти без своєї ясновельможної свити не такий сміливий? — Ґанеш кивнув у бік двох молодиків за спиною у верховоди. То була цитата з історичного фільму, який Ґанеш із Метом дивилися разом, але ті три бовдури, звісно, її не впізнали.
Той із двох, який був здоровіший за інших, підтягнув штани.
— А тебе, Осамо бен Кабиздоху, ніхто не питав! — сказав бритий.
Мет вчасно вхопив Ґанеша за плече і смикнув на себе, утримуючи, щоб він не накинувся на образника.
Той уже нетерпляче тупцював, готуючись до бійки. У його напарників вигляд був не такий завзятий.
І тут Мет упізнав їх, отих двох. Він звернувся до меншого на зріст:
— Давненько ми з тобою не бачилися, Стіве. Як там твоя сестра?
Стів Елісон негайно опустив очі долу. В дитинстві вони вдвох були скаутами. Разом ходили в походи. Разом гуляли з дівчатами. Старша сестра Стіва мала важку форму інвалідності, була прикута до інвалідного візка, навіть їсти самостійно не могла.