— Треба ж мені якось підтримувати свою репутацію.
Меґі не сміялася. Той портрет божевільного, який створили Еванові автори фільму, ніколи не викликав у Меґі веселощів.
Він дивився на доньку і тішився усвідомленням власної причетності до народження на світ цієї незвичайної дівчинки. Він завжди знав, що вона особлива. Ще коли та була немовлям, Лів любила повторювати, що в їхньої донечки золоте серце. Вона росла, і разом із нею росла її доброта, що наповнювало його власне серце гордістю. Ось де криється найбільша таємниця батьківства: ким виростуть оці малята? чи збудуться ваші сподівання, коли вони виростуть? чи справді їхня особистість остаточно формується у семирічному віці, як він десь читав? чи приживуться в них насаджувані батьками моральні принципи? чи все в їхньому житті може змінити якийсь несподіваний випадок? Як у тих численних детективних романах, які так любила читати Лів.
— Ніякий ти не божевільний, — перебила хід його думок Меґі.
Його знову накрило хвилею емоцій. Він так любив свою донечку! Він згадав жменю пігулок, які недавно запхав собі в рота. Як він міг…
— Перш ніж ми вирушимо, — заявила Меґі, — я хочу дещо тобі показати.
Вона вийняла з сумки ноутбук і поставила його на кухонний стіл:
— І якщо ти поглянеш на це і скажеш, що нам все одно треба їхати, я більше не заперечуватиму.
Еван зацікавився:
— Звичайно, люба. Що в тебе там?
Меґі поклацала по клавіатурі ноутбука. На екрані з’явилося відео. Вона натиснула на «пуск», і в Евана перехопило подих від побаченого кадру.
Шарлот. Жива. Стоїть на фоні полиць із комп’ютерною технікою. У знайомому одязі. І тут він збагнув. На ній була та сама толстовка, що й на Меґі.
Потім Шарлот сказала: «Татку, це я. Я знаю, що здається, ніби це Шарлот, але це я. І якщо таке можна втнути з гаража Тобі, то й той, хто тобі дзвонив, здатен це зробити».
Фрагмент із документального фільму
«Жорстока натура»
Сезон 1 / Серія 9
«Розтрощувач»
ВСТАВКА — КАДРИ З ВИПУСКУ МІСЦЕВИХ НОВИН
Перед огородженою колючим дротом в’язницею стоїть журналіст.
ЖУРНАЛІСТ
— Сьогодні Боббі Рей Хаєс був визнаний винним у вбивстві сімох жінок, прокурори довели його причетність на основі схожості убивств. Але залишається відкритим питання, чи були у Розтрощувача інші жертви. Мені не дозволили увійти до в’язниці, щоб зустрітися із Хаєсом особисто, але ми можемо поговорити з ним телефоном. Попереджуємо глядачів, що наступні кадри не призначені для осіб із вразливою психікою та неповнолітніх.
ПЕРЕХІД КАДРУ до журналіста, який тепер сидіть в офісі перед мікрофоном.
ХАЄС (голос за кадром):
— То ви хочете знати, що я з ними зробив?
ЖУРНАЛІСТ:
— Ні, я хотів запитати, чи є ще й інші жертви.
ХАЄС:
— Коли мені було десять, материн дружбан водив мене до старого залізничного складу в Пенсильванії. Вона, дурна, так раділа, що у мене начебто з’явився батько!
ЖУРНАЛІСТ:
— Ви маєте на увазі Тревіса Феджина?
ХАЄС:
— Тревіс брав із собою їжі, пива і цілий мішок динь. Я ще й дивувався: на біса йому оті всі дині?! Але потім ми зійшли на п’ятий поверх і почали кидати дині й пляшки з даху. Тревіс побачив таке у якійсь нічній розважальній програмі. Ми реготали й розважалися, спостерігаючи, як вони розбиваються об цемент. Але потім Тревісу спала на думку ще одна гра…
ЖУРНАЛІСТ:
— Тревіс Феджин зник, коли вам виповнилося дванадцять.
Хаєс хихикає в телефон.
ХАЄС:
— Справді?
ЖУРНАЛІСТ:
— То ви…
ХАЄС:
— Отже, перша дівчина, вона їхала на велосипеді зі школи додому. Я заніс її нагору. Хочете дізнатися, що я зробив із нею, перш ніж скинути з даху?
ЖУРНАЛІСТ:
— Я хотів дізнатися, чи є ще й інші жертви. Надати вам можливість…
ХАЄС:
— Вона була така юна, така м’якенька, вона не розуміла…
Лунає голос ОХОРОНЦЯ вдалині.
ОХОРОНЕЦЬ (голос за кадром):
— Ану, негайно надінь штани, твою… (біііп)
Лунають іще крики і нарешті переривний гудок телефону.
Розділ 38. Мет Пайн
Ліжко в мотелі «Адейр» було твердим і незручним, як він і підозрював. Мет крутився під ковдрою, думки перескакували з телефонного дзвінка Келлер до сутички у барі, до Джессіки Вілер. Він розплющив очі й поглянув на годинник: пів на третю ночі.
Можливо, йому слід вийти на пробіжку. Та ні, краще спробувати знову заснути, але він почувався занадто схвильованим. «Можливість інсценування нещасного випадку» — так сказала агентка Келлер. У нього якось у голові не вкладалося. Кому знадобилося убивати його родину? Грошей із собою до Мексики вони привезли мало. І навіщо комусь убивати маленького хлопчика? Можливо, Келлер зможе відповісти на ці запитання. Вони домовилися зустрітися на сніданку.