А потім він би поїхав провідати дідуся. І поспілкувався б із тіткою.
Мет здригнувся від легенького стукоту в двері. Сів на ліжку. Справді хтось стукав чи йому почулося? Увімкнув нічник, прислухався.
Босоніж підійшов до дверей, одним оком визирнув через замкову щілину, але нічого не побачив. Відійшов на крок до вікна, відхилив важку штору. На слабо освітленій парковці було порожньо. Можливо, це Ґанеш або Кала чи ще хтось із його друзів.
І тут він помітив щось на підлозі. Хтось підсунув під двері складений аркуш паперу. Обв’язану червоною стрічкою записку.
Мет підняв її, розв’язав стрічку, розгорнув і відчув, як тьохнуло в серці від хвилювання:
ЗУСТРІНЕМОСЯ НА БУГРІ О ТРЕТІЙ СЬОГОДНІ ВНОЧІ
ТАК ЧИ НІ
ВИБЕРИ ОДНЕ І ОБВЕДИ В КОЛО
Мет пригадав, як сім років тому у схожій записці обвів колом «так». Знову поглянув на годинник: двадцять хвилин до третьої. Він міг позичити у Ґанеша його «ескаладо», якби не пив звечора. Можна розбудити Кертіса і попросити відвезти його. Або встигнути пішки, якщо вирушити негайно. Він знову поглянув на записку. Врешті швидко натягнув сорочку і джинси і потягнувся по кросівки.
***
Мет прибув на Бугор за п’ять хвилин до призначеного часу. Він спітнів і хвилювався, що після пробіжки від нього може неприємно тхнути, але тепер він охолоджувався на легенькому вітерці. Ніч стояла неймовірно тепла; якби не це, вона б нічим не відрізнялася від тієї самої пам’ятної ночі. Так само шелестіло листя дерев над головою, так само раз у раз ховався за хмарами місяць. Так само шалено билося в грудях його серце. Звісно, він уже не був таким недосвіченим хлопчиком. Не одну дівчину цілував за минулі роки. Але ніяка не запалила в ньому такої пристрасті, як Джессіка Вілер. Напевно, він занадто романтизував свій перший досвід. І сам себе запитував, чому так відбувається. Чому люди плекають свої спогади, малюють їх собі в рожевих фарбах і виставляють ідеалізованою версією того, що сталося насправді.
Він стояв посеред галявини, пригадуючи, як сім років тому Джессіка Вілер вийшла з лісу в самій піжамі, з ручним ліхтариком у руці. Нагадав сам собі, що нічого не знає про цю дівчину — вже жінку! — та про її життя. Їхні шляхи розійшлися. Він поїхав навчатися спершу до Чикаго, потім до Нью-Йорка. Вона залишилася в Адейрі і, здається, працювала в барі «Водопровідники». Минуло сім років — не так і багато, але з іншого боку — ціла третина їхнього життя. Але було щось у її поведінці, у тому, як рішуче вона ринулася через натовп і безстрашно зупинила сварку, що змусило його пережити те саме хвилювання, що й у юності.
Мет озирнувся довкола, але не побачив її. Можливо, передумала. Або це чийсь тупий жарт. Чи ще гірше: хтось вирішив відплатити йому за погану славу, якої зазнало місто після виходу фільму. Але ж він нікому не розповідав про ту ніч, і, окрім Джессіки, про записку ніхто не знав.
Серед дерев блиснуло світло. На галявину до Мета вийшла Джессіка.
— Ти прийшов.
Вона вимкнула ліхтарика, їх огорнула темрява. У сріблястому світлі місяця Метові здалося, що він бачить перед собою школярку, у яку колись так закохався. Витончене овальне обличчя. Нехай і старше, з довгим волоссям і стильною зачіскою. Так само нижча за нього на кілька сантиметрів. Отже, росли вони в одному темпі. І ті самі смаковиті губи… Треба припинити думати про це.
У нього несподівано пересохло в горлі, і замість відповіді він просто кивнув.
— Вибач за таку таємничність, — сказала Джессіка. — Після виходу того серіалу ти далеко не найпопулярніший хлопець у місті. А мені треба думати про репутацію бізнесу…
Це все пояснювало. Вона не хотіла, щоб їх бачили разом. Чудово.
— То ти заправляєш баром? Я думав, що ти просто…
— …працюю звичайною офіціанткою, що змішує коктейлі?
— Я не хотів…
— Я просто пожартувала, — відповіла вона. — Після нещасного випадку з братом мені довелося покинути коледж. Рікі не зміг би справлятися самостійно після того, як наш дядько захворів. Деканат Стенфорду надав мені академічну відпустку, але час, як на мене, вже втрачено. Та справи з баром ідуть непогано. В Адейрі особливо не розвернешся. Утім, як бачиш, клієнтів у нас не бракує.
— Стенфорд? Нічого собі!