Келлер зиркнула на Мета, її обличчя зашарілося. Він до такого не був готовий. Офіціантка навмисне не звертала на нього уваги.
— Мені теж кави, будь ласка, — сказав Мет. Він не був любителем кави, але того дня без неї йому довелося б важко.
Офіціантка невдоволено хмикнула. Повагалася мить, збираючись відмовити, але врешті мовчки наповнила і його кухлика.
— Ви впевнені, що хочете, щоб нас бачили разом? — запитав Мет у Келлер, коли офіціантка відійшла. — Врешті, ви тут харчуєтеся, все може трапитися.
Келлер сумно всміхнулася, оцінивши жарт.
— Як на мене, у них тут правило: жоден Пайн не повинен ступати ногою туди, де колись працювала Шарлот, — сказав Мет.
— Не думаю, що причина в цьому, — зауважила Келлер.
Мет запитально поглянув на неї.
Келлер поклала на стіл газету. На першій сторінці «Лінкольн Джорнал Стар» було фото Мета і поряд знімок Дені. У Мета чорні кола під очима, неохайна зачіска, стомлений вигляд. Можливо, навіть гірший, аніж сьогодні. То була фотографія з його студентського квитка. Він пригадав, що зробив її після веселої безсонної ночі у перший тиждень студентського життя, коли всі першокурсники просто очманіли на радощах, що вирвалися з-під батьківського контролю. Звідки газетники її викопали? Поряд із фотографією Мета розмістили знімок Дені. Якщо дивитися на них разом, можна подумати, що вони обоє злочинці. Правди в цьому мало, але на думку наштовхувало.
Найгіршим виявився заголовок: БРАТІВ ІЗ «ЖОРСТОКОЇ НАТУРИ» ПІДОЗРЮЮТЬ В УБИВСТВІ ЇХНЬОЇ РОДИНИ.
— Що за… — Мет озирнувся навколо, лише тепер усвідомивши, чим пояснюється вороже ставлення присутніх. — То це вони думають, що я…
Мет відчув, як у нього пересохло в горлі. Язик не повертався.
— Але ж я був у Нью-Йорку! А Дені у в’язниці, хай йому грець! Як вони тільки насмілилися… та я на них у суд подам!
Келлер терпляче чекала, коли його справедливий гнів уляжеться. Нарешті Мет замовк, втупившись поглядом у кухлик із кавою і намагаючись оговтатися після почутого.
— Мені дуже шкода, — сказала Келлер.
Мета охопила буря емоцій. Він намагався прочитати статтю, але не розумів змісту слів. Рядки стрибали перед очима.
— Мені справді шкода, — повторила агентка.
— Чому вони пишуть таке?!
— Не знаю. Стався витік інформації про те, що нещасний випадок, можливо, інсценовано — робота професіонала! — і що життя вашого батька було застраховано на незвичайно високу суму. Це і стало приводом.
Мет сковтнув, у горлі пересохло.
— Але ж це брехня! — Його голос тремтів від обурення.
— Я знаю, Метью, — сказала Келлер.
— Це правда, що нещасний випадок інсценовано?
Келлер завагалася.
— Ми ще не завершили розслідування, — відповіла вона, — але у нас є причини так вважати. Завтра похорон. І всі будуть думати… — Мет ледве утримався, щоб не схлипнути. Треба взяти себе в руки.
— Ось, випийте води. — Келлер підсунула Мету склянку з водою, і той залпом випив.
— Є ще дещо, Мете. Коли мексиканці повернули нам тіла ваших рідних, вони передали і їхні особисті речі. Хтось попередньо видалив усю інформацію з їхніх мобільних та ноутбуків. І йдеться не про помилку якогось місцевого копа під час стандартної інвентаризації. Чистку виконано так ретельно, що немає анінайменшої можливості якось відновити дані; навіть найкращі спеціалісти-комп’ютерники ФБР не змогли нічого витягнути. Той, хто з ними попрацював, знав, що робить.
— Але хто… і навіщо? — Голос Мета все ще тремтів.
— Не знаю.
— Ви вважаєте, що це якось пов’язано зі справою Дені?
— Я справді не знаю, що думати.
Мет ледве стримався, щоб не крикнути: «Та що ви тоді взагалі, в біса, знаєте?!» Але вини Келлер тут не було.
Ніби прочитавши його думки, Келлер сказала:
— Я знаю одне: після того як ваша сестра опублікувала в соціальних мережах відео з вечірки, вони з батьком вирішили податися до Мексики, щоб перевірити один слід.
— Про що ви говорите?
— У Меґі був однокласник, справжній комп’ютерний геній. Незадовго до подорожі вашої сім’ї до Мексики вона попросила його перевірити локалізацію одного телефонного номера, з якого дзвонили вашому батькові. Хлопець вияснив, що дзвінок був із Тулума, міста в Мексиці. До того ж ваш батько шукав про Тулум інформацію в інтернеті через Ґуґл.
— Так ось чому вони поїхали до Мексики! Щоб перевірити, чи не знайдеться якийсь ключ до справи мого брата?
Це пояснювало наспіх організовану подорож. І це було так схоже на тата й Меґі.
— А ще Меґі розпитувала свого однокласника-комп’ютерника, чи можна здійснити відеодзвінок, але так, щоб здавалося, ніби дзвонить зовсім інша особа. Хлопець зробив для неї таке відео, де на її обличчя накладалося обличчя іншої людини. Я його проглянула, виглядає дуже реалістично.