...Відтепер Прозерпіна / 3 матір’ю місяців шість і з мужем стільки ж проводить. / Тут же владарка полів і думками, й лицем просвітліла. / Щойно похмура, в журбі й перед Дітом посмівши постати, / Вся заясніла нараз, наче сонце, вповите недавно / В хмари важкі, випливає із них, золоте, переможне.
ПРОКНА
В «Останньому світі».
Дружина різника Терея, Ітісова мати, Філомелина сестра. Не живе з чоловіком, а мучиться, хоч ні на що й не нарікає. Терей часто б’є її — мовчки й без злості, немов худобину, яку йому привели на забій; кожним своїм ударом він ніби намагається заглушити в дружини нікчемні рештки її волі й відрази до нього. Єдине, що захищає Прокну від чоловіка — це її чимдалі більша повнота, отой жир, який вона плекає всілякими мазями та запашними оліями і в якому ця колись тендітна жінка помалу наче зникає. Коли стає очевидним, що Терей зґвалтував і скалічив Філомелу, Прокна божеволіє, забирає з часу свого сина й переносить його знов до свого серця.
У давньому світі.
Дочка афінського царя Пандіона,Філомелина сестра, Тереєва дружина; вбиває рідного сина Imica, щоб помститися Тереєві за те, що зґвалтував і скалічив Філомелу.
...Сина свого потягла, як тигриця з-над Гангу — /Лані молочне дитя в непроникливі, тіняві хащі... / Й поки до неї Ітіс витягує руку, сумну свою бачачи долю, / «Матінко! Мамо!» — кричить і до неї ще тягнеться, Прокна / Меч йому з розмаху вбила під ребра — і навіть обличчя / Не відвернула в ту мить. І цього, щоб життя відібрати, / Досить було. Філомела ж розтяла і горло, а члени, / Де тріпотіла ще ніжна душа, покидаючи тіло, / Ділить на кусні дрібні. В казані вже скипає частина, / Решта — сичить на рожні. Потемніла від крові долівка.
ТЕРЕЙ
В «Останньому світі».
Томський різник. Розвалює худобі голови на мілководді міського стумка. Коли його обух лунко опускається межи очі прив’язаній тварині, будь-який інший звук стає таким неістотним, що навіть дзюрчання води на мить ніби уривається й переходить у тишу. Теорей ґвалтує й калічить Філомелу, сестру своєї дружини Прокни. Глибоко вражена цим, Прокна вбиває свого сина Ітіса, єдине створіння, до якого Терей відчуває ніжність. Цілу ніч Терей шукає синову вбивцю, вдосвіта знаходить обох сестер у линваревому будинку, заносить сокиру, щоб ударити Прокну,— і тут Філомела злітає ластівкою, Прокна — соловейком, сокирище обертається на довгий дзьоб, Тереєві руки — на крила, чуб його — на бурі й чорні пір’їни. І вже одудом несеться він за двома врятованими пташками.
У давньому світі.
Фракійський володар, що допомагає Афінам захищатися від варварських орд і здобуває перемогу; за це дістає в дружиниПрокну, дочку афінсьского царя Пандіона. Закохується в Прокнину сестру Філомелу, ґвалтує її й вириває в неї язика, щоб вона не виказала його. Коли про це лиходійство все ж таки стає відомо, Прокна, щоб помститися Тереєві, вбиває і четвертує свого сина Ітіса, вдвох із Філомелою вони смажать і варять хлопчикове м’ясо і пригощають ним Терея.
Страви смакує вже — власним дитям набиває утробу. / Ще й посилає по Ітіса — так він обману піддався! / Прокна ж уся палахтить, не діждеться жорстокої втіхи. / Прагнучи стати вістункою лиха свого ж якнайшвидше,— «Те, чого хочеш ти,— каже,— всередині». Той озирнувся, / Сина ж не бачить ніде. Поки знов, оглядаючись, кличе,— /Простоволоса, якою була при нелюдському вбивстві, / Вбігла нараз Філомела й скривавлену голову хлопця / Кинула просто в обличчя Тереєві. їй ще ніколи / Так не потрібен язик був, щоб радість засвідчити словом. / Рикнув оглушливо, стіл одіпхнувши, фракієць і сестер / Змієволосих із дому стігійського кличе в розпуці. / То він наїдки страшні з-під грудей (та хіба це можливо?) / Вирвати хоче, нутра свого вміст, то, зітхаючи тяжко, / Плаче й себе називає живою могилою сина. / На Пандіонових дочок, роз’ярений, меч оголивши, / Кинувся. Ті ж, утікаючи, мовби на крилах повисли. / Справді — на крилах вони. Вже в ліси з них одна подалася, / Друга під крівлею місце знайшла. Ще й сьогодні у неї / мітка на грудях горить — про криваве нагадує вбивство. / Він же, в стражданні своїм, як і в прагненні помсти, поривний, / Теж у пернатого перемінився: на маківці — гребінь, / Дзьоб довжелезний прямий, мов у воїна спис, виступає. / Одудом став називатись той птах, войовничий на вигляд.