Який сенс цієї гуморески? Сенс, як бачимо цілком недвозначний.
По-перше: зробити наклеп на Ленінську національну політику: мовляв, укрлікнепівські комісії занімаються виключно очковтирательством, вимагають тільки вивчати двадцять чи тридцять правил, які на завтра ж можна й позабувати: от така, мовляв, ваша радянська українізація. По-друге, мовляв, комісії Укрлікнепу протиставляють «справжньому» українству українізацію «не органічну». Остап Вишня так і пише: «Замислився я дуже: шкода мені землячки зробилося, і чого я – думаю – не комісія?» (III—221).
Остап Вишня сам розшифровує ті реакційні куркульські тенденції, що є в нього в питаннях мови: «місцева ініціатива – химерне слово, а без нього ні в сільраді, ні в кооперативі – неможна. Сказати – «почин» по-простому дуже» (II—181). Адже кожному цілковито ясно, що слово «почин» – це зовсім не «місцева ініціатива», що мовні тенденції Остапа Вишні збігаються з пропозиціями російського мракобіса адмірала Шишкова говорити замість «калоші» – «мокроступи», що мовна практика, керована КП(б)У, практика, що живе і в колгоспі і серед українського робітництва, геть знищила, перекинула догори ногами реакційні, куркульські установки Остапа Вишні і його націоналістичної свори.
На цьому короткому зауваженні щодо мовних установок Остапа Вишні можна з цим питанням і покінчити, адже націоналістичні куркульські вуха «короля українського гумору» виразно стирчать з цих двох прикладів.
2. У ОСТАПА ВИШНІ БУЛА СВОЯ ТЕХНІКА КОМІЧНОГО
Ця техніка комічного цілковито збігається з куркульською обмеженістю і некультурністю мовних поглядів Вишні.
Основа дотепу у Вишні є зниження поняття, при чому зниження саме в розумінні вульгаризації, здешевлення, опошлення. Певне поняття розчленяється Остапом Вишнею на два відтінки, або береться одразу два розуміння одного й того самого слова і т. д. Класичним прикладом для цього править початок «Літературних усмішок». «Слово «письменник» походить від дієслова «писати», а не від якогось там іншого дієслова» (IV—5). Цей, як дехто вважає, дотеп свого часу нажив великої слави Остапу Вишні, і вдячний автор щедро з того «дотепу» користався, варіюючи і повторюючи його багато разів на більшу славу своєї писанини.
1. «Писатиме, сказав батько, коли я, сидячи на підлозі, розводив рукою калюжу» (І—9).
2. «Вийде було батько за клуню:
– Гнатко. А йди но сюди! Що то ти, шеймин хлопець, повиробляв?
– То, тату, макети». (418)
3. «Коли дитина замислиться і сяде на голому місті, хіба йому дадуть як слід подумати?
Зразу ж мати пужне:
– А деж ото сів ти, сукин син! Нема тобі за сажем місця?» (І—10).
4. «Наука – скажете, така штука, що її давати комусь чи сприймати без штанів навіть краще: більш площа сприймати». (I—53) і т. д.
Ця, м’яко висловлюючись, філософія одхожого місця, гумористика пісуарів і іронія ватерклозетів смакується просто таки як тонка французька кухня. Успіхом, що межує з успіхом триповерхової лайки, порнографічної листівки, похабного анекдоту, глибоким внутрішнім цинізмом і смердяковщиною, віє від чотирьох наведених дотепів.
В слідуючій категорії дотепів Вишня похваляється брутальністю в думках незвичайною.
1. «Коли спитаєш у баби про діда чи там про прадіда, вона завжди казала:
– «Отаке стерво було, як і ти оце…» (І – 8).
2. «Розплоджується населення не інкубаторами. – Коли дасть бог уродить, у нас ця справа веселіш пойдьоть… – казав мені дядько Онисько: – з грушевого борошна не зажартуєш» (І, 32).
3. «Де в письменника талант знаходиться? Не знаю… З декотрими ж і купався навіть, і не зауважив»… (IV – 9).
Але два наведені розбори дотепів Остапа Вишні (вони називаються дотепами, скільки існувала думка про те, що все це дуже дотепно) є ніщо в порівнянні ще з двома видами гумору цього чемпіона сміху.
Од цих двох останніх видів уже остаточно погано тхне. Коли нам тепер доводиться читати про твори фашистських письменників, про все глибоке моральне падіння, і скотськість фашистської «культури», то нам стає зрозумілим, що цей із перших двох видів гумору Вишні заздалегідь змикався своєю установкою з ідеологією фашизму.
Остап Вишня послідовно знижує людину до становища тварини. Саме отим стиранням ріжниць між людиною та твариною, підкресленням скотських рис людини, куркульсьскою філософією пуза та геніталій віє від такої системи розглядати людей, як тварин: