Выбрать главу

Юрій Цеков

Остап Вишня. Усмішки, фейлетони, гуморески 1944–1950

До тому ввійшла переважна більшість творів, написаних Остапом Вишнею протягом 1944–1950 рр. З указаного хронологічного ряду випадають лише кілька гуморесок («Лебідь», «Короп», «Олекса Іванович», «Сом», «Щука»), друкованих з 1951 по 1956 р. Та все ж, аби не порушувати цільності одного з найкращих циклів гуморесок — «Мисливських усмішок», вважаємо за потрібне згадані твори подати в одному томі.

Усе, створене видатним гумористом і сатириком за роки війни і в повоєнний час, знаменувало його літературне відродження після повернення з десятилітнього заточення. Письменник активно співробітничав із газетою «Радянська Україна», журналами «Перець» і «Дніпро». Багато його творів публікувалося в перекладах на російську мову в журналах «Крокодил» і «Советская Украина», в «Литературной газете» і «Правде Украины» та інших російськомовних виданнях, їх передруковували прогресивні українські газети в США, Канаді, Франції.

Творчість Остапа Вишні на той час мала кілька чітко визначених тематичних напрямків: уславлення героїзму радянського народу у Великій Вітчизняній війні; викриття фашизму, боротьба проти бандерівсько-мельниківського політичного бандитизму в західних областях України, українського буржуазного націоналізму; показ ентузіазму радянських людей у період відбудови народного господарства, викриття паліїв нової війни; мисливські «усмішки». Згадані тематичні пласти, що охоплюють фактично всі написані в цей період твори, розкриті в своєрідному підсумковому виданні вибраних «Вишневих усмішок» (К.: Держлітвидав України, 1950) і склали в них розділи: «Зенітка», «Після війни», «Проти паліїв війни», «Мисливські усмішки». Власне, лише одну тему з творчого доробку Остапа Вишні не представлено в цьому виданні: вона вже була грунтовно подана в окремій книжці «Самостійна дірка» (1945). Крім згаданих видань, протягом 1944–1950 рр. виходять «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «День і ніч» (1950), «Збірка фейлетонів» (1950).

Остап Вишня не тільки напружено працює в літературі, а й бере активну участь у громадському житті, часто виступає перед читачами. В ці роки він побував у Ленінграді, в Донбасі й Галичині, в Харківській, Запорізькій та Київській областях, на Поділлі, Буковині і в Причорномор'ї. Враження від побаченого й почутого лягли в основу нарисів «Ленінград і ленінградці», «Весна-красна», «У Макара Онисимовича Посмітного». Давня мисливська пристрасть подарувала письменникові сюжети, картини, характери, що послугували йому для створення своєрідного циклу «Мисливських усмішок», блискучого взірця української та світової гумористики. Письменник активно працює як член редколегії журналу «Перець», допомагає літераторам-початківцям.

У листопаді 1949 р. письменницька громадськість Києва урочисто відзначила 60-річчя з дня народження Остапа Вишні. До видатного гумориста й сатирика повертається популярність, він одержує безліч листів читачів з усіх кінців республіки. Проте соціальні обставини, в яких довелося працювати Остапу Вишні в повоєнне п'ятиліття, були для митця аж ніяк не безхмарними. Його спроби торкнутися гострих проблем суспільного й літературного життя неодноразово наражаються на чиновницький окрик і безпідставну критику. Так було, наприклад, у 1946 р. в зв'язку з публікацією фейлетону «Дозвольте помилитись».

Чимало творів Остапа Вишні, написаних у цей період, залишилися в рукописах і побачили світ лише після XX з'їзду партії.

І по смерті письменника значна кількість гуморесок і фейлетонів була не доступна масовому читачеві, а якщо й потрапляла на сторінки видань, то нерідко в спотвореному вигляді.

Твори, вміщені в цьому томі, репрезентують доробок Остапа Вишні, на якому найменшою мірою відбився прес державно-бюрократичного авторитаризму. Вперше тут вміщено й фейлетон «Дозвольте помилитись», за який сатирикові довелося пережити багато несправедливої наруги.

Не маючи змоги за життя повністю опублікувати в книжкових виданнях жодного циклу повоєнних творів, Остап Вишня залишив великий архів рукописів і першодруків, які тільки згодом (завдяки зусиллям вдови письменника В. О. Губенко-Маслюченко й редактора журналу «Перець» Ф. Ю. Маківчука) побачили світ, переважно в семитомному виданні 1963–1964 рр. Проте хронологічний принцип подання творів у семитомнику завадив читачеві виразно побачити основні тематичні напрямки художніх шукань письменника, не давав змоги уявити загального творчого задуму. Не обійшлося тоді й без стороннього втручання в авторський текст.

Дане видання подає тематичні цикли у повнішому складі, ніж то робилося в прижиттєвих виданнях, зберігає за ними авторські назви. А найголовніше: всі вміщені тут тексти виражають волю автора, принаймні тією мірою, якою йому самому вдавалося її втілити в тодішніх складних обставинах.

Зенітка

Зенітка. Вперше надрукована в газ. «Радянська Україна». — 1944. — 26 лют.

Подається за виданням: Твори: В 2 т. — К.: Держлітвидав України, 1956. — Т. 1. — С. 253 — 256.

Історію створення «Зенітки» Остап Вишня досить детально виклав у автобіографічних нотатках «Отак і пишу», які друкуються повністю в 4-му томі цього видання. Нагадаємо тут лише головні моменти.

«Зенітку» написано під час Великої Вітчизняної війни.

«…Із «Зеніткою» я «мучився» довгенько. Було багато сумнівів, чимало побоювань! А чи не образяться наші солдати, наші офіцери, що я їхню титанічну, героїчну, смертельну на війні боротьбу порівнюю з «війною» діда Свирида та баби Лукерки? Хоч я мав на увазі фашистську армію, а раптом комусь спаде на думку, що я — аж подумати страшно! — недооцінюю труднощів боротьби.

Чи не образяться наші безстрашні соколи-льотчики, що найсмертельнішу в їхніх руках зброю — таран — я зводжу до тарана дідом бабиної спідниці?

Ще тільки готуючись писати, я радився з деякими товаришами та з першими моїми читачами: чи не може таке трапитися?..

А хто напевно міг сказати, трапиться чи не трапиться?

Вирішив писати!

Сам собі подумав: вся справа в тоні, в підході, в певних межах.

Узяв та й написав.

Технічно як я її написав, питаєте?

Я її не писав, а розказав. Було це в Рязанській області, де моя родина жила в евакуації[1]. Я приїхав до неї. В хаті було холодненько, був лютий. Уночі не спалося, а більше хукалося. Хукав я, хукав, ніякого тепла не нахукав. Хукнеш, а воно пара клубками вихукується. Розбудив я дружину:

— Ти не змерзла?

— Змерзла!

— Слухай, я тобі щось розкажу.

— Перед світом? Може, це тобі з холоду?

— Слухай, може, тепліше буде.

І почав: «Сидить дід Свирид на колодках, сидить і стружить верболозину…» І так до кінця.

Дружина почала сміятися. Потеплішало.

А вранці встав, нагрів біля чайника пальці, попрохав у хазяйчиної доньки-школярки чотири аркушики з учнівського зошита паперу «в кліточку», взяв олівця, бо чорнило замерзло, сів та й записав «Зенітку» («Отак і пишу»).

…ще й на достойне не дзвонили… — Можливо, ще й не правили в церкві ранкової служби.

Сирівець — напій із залитих окропом і настояних протягом певного часу житніх сухарів: хлібний квас.

Піке — зниження літака з великою швидкістю під кутом понад 30° до земної поверхні.

Скапотувати — від терміну «капотаж»: аварія, коли літак, рухаючись по землі, або автомобіль, перекидається через носову (моторну) частину.

Штопор — круте зниження літака (планера) по гвинтовій траєкторії з одночасним самообертанням літального апарата навколо поздовжньої осі.

Кубова спідниця — спідниця яскраво-синього кольору.

Пряма наводка. Вперше надруковано в газ. «Радянська Україна». — 1944. — 3 берез.

вернуться

1

Свідома авторська неточність. Коли Остап Вишня писав ці нотатки, його ще не було реабілітовано і тому він не міг писати всієї правди ні про себе, ні про те, що сталося з його родиною після того, як його самого репресували. Насправді ж було так: одразу після засудження письменника в березні 1934 р. його дружина В. О. Губенко-Маслюченко з малолітньою дочкою була вислана з України і майже до повернення Остапа Вишні з концтабору поневірялася в Архангельській області. Отже, на Рязанщину родина письменника не евакуювалася, а опинилася там через збіг обставин.