„Отже, її тут немає,— подумки повторив Канае.— Позавчора ввечері вона ж казала, , що останніми днями не працює в барі”. А як добре було б, якби він застав її тут. Йому хотілося з’ясувати стільки питань! Скажімо, що означав її поцілунок? Боячись почервоніти, Канае поспішно перехилив склянку, а тоді підвів голову й запитав у хазяйки:
— Момоко-сан сьогодні вихідна?
— Останніми днями вона загалі не з'являється. Що з нею трапилося?
— Відколи її немає?
— Сакура-сан, ви не пригадуєте, відколи?
Хазяйка звернулася до офіціантки. Насупивши брови і ледь-ледь закопиливши губи, дівчина відповіла:
— Цього тижня я її тут не бачила. Та й у суботу минулого тижня, бо, пам'ятаю, було чимало роботи. Що з нею? Невже застудилася?
— Її здоров'я не з міцних. Але ж могла б попередити… Правда, не думаю, що вона так мовчки й покине роботу.
Хазяйка бару намагалася приховати свій немолодий вік під товстим шаром пудри і хоч казала, що багато пережила — її діло не процвітало. У її невеликому барі могло водночас працювати не більше трьох офіціанток, яких за давнім звичаєм звали Сакура, Умеко, Момоко, але такого збігу майже ніколи не бувало. Коли Мотоко взялася підробляти тут, прибравши собі ім'я Момоко, Умеко вже звільнилась і залишилася тільки Сакура, що працювала лише місяць, тому й нею, новачком у цій справі, хазяйка дорожила.
— Сьогодні четвер? Значить, уже тиждень, як її тут не видно,— підвівши голову, втрутився в розмову молодик, що досі мовчки забавлявся гральними кісточками.
— О, і ви, Яма-сан, пам'ятаєте? — усміхаючись, запитала хазяйка.
— Звичайно. Бо заглядаю я сюди тому, що Момоко-сан тут обслуговує…— відповів молодик і, звертаючись до Канае, спитав: — А ти? Теж, мабуть, з цієї причини забігаєш? Значить, ми з тобою — одна компанія, що з'являється лише
у вівторок, четвер і суботу?
На раптовий град запитань Канае мимоволі усміхнувся. Той молодик таки вгадав: поки Мотоко тут не працювала, Канае ні сном ні духом не знав, що є такий бар „Леда”.
— А хіба мене немає? — кокетливо заперечила Сакура.
— А чого ж… Правда, є два типи жінок: одних помічаєш
лише тоді, коли нагадують про себе, інших бачиш перед собою навіть тоді, коли їх немає. Танку про сакуру і сливу знаєш?[18]
— Ні.
Сакура ображено закопилила губи, і молодик зареготав! Поглядаючи на нього, засміявся й Канае. Разів зо два він бачив його й раніше в цьому барі. На правильних рисах обличчя цього чоловіка лежала тінь пережитого, а це означало, що він старший за Канае років на три-чотири. Принаймні спочатку так здалося Канае. І тільки коли молодик сміявся, вираз його обличчя ставав невинним і дуже молодим. Загравати з жінками й теревенити — в цьому він не мав рівних. Навіть Мотоко Моегі, завжди холодна до людей, сміялася від його жартів, і це дуже непокоїло Канае. „От шалапут!” — подумав нього. Хоч віскі не було міцне і Канае пив його маленькими ковтками, він одразу відчув, горять його щоки. „Певно, той чоловік службовець, а не утриманець якоїсь фірми, що має своє представництво в Токіо, бо тоді він був би з компаньйоном.” ,— вирішив Канае. Незнайомець завжди сидів біля стійки сам, як і Канае. Поглядаючи збоку на його старанно прилизане волосся, Канае почувався приголомшеним зухвалою заявою молодика про те, що його вабить сюди Момоко. „А втім, таких відвідувачів тут, мабуть, немало” ,— подумав він і замовив ще одну склянку віскі з содовою. Тим часом молодик знову
причепився до хазяйки:
— То Момоко-сан — новачок? У барі працює вперше?
— Начебто. Ще не розбещена, га?
— Я теж не розбещена! — хизуючись своєю молодістю, вигукнула Сакура.
— Ну чого ти всюди пхаєшся? Момоко-сан і ти — що журавлиця і курка.
Цього разу навіть на обличчі хазяйки з'явився вираз невдоволення, але гість спритно викрутився:
— Зате хазяйка тут особлива — як лебідка.
Було видно, що лестощі — найкращий спосіб полоскотати самолюбство хазяйки. Зиркнувши на її проясніле обличчя, Канае ладен був підозрювати, що той гість добре все розрахував і втерся в довір'я до неї. Розмова тим часом тривала, і Канае не міг встати й піти геть.
— Як та Момоко-сан жила досі? Справляє враження жінки з минулим
— Гм…
— Вона заміжня?
— Здається, ні. А хіба ви самі не можете розпитати? У вас же руки на всі штуки.
— Може, вона ще дівчина, а може, і вдова. В усякому разі, якби не знала чоловіків, то її погляд не був би таким страшним.
— Яким? Хіба в Момоко-сан негарні очі?
— Здається, ніби вони заглядають тобі в саму душу. Є в них щось демонічне. Ніби вони мають зло проти всіх чоловіків на світі. А ошукати їм нашого брата — як раз плюнути.
— Кажете, в неї страшний погляд? Можливо. Але ж і ви, Яма-сан, умієте дурити жінок своїми очима,— давши здачі, хазяйка привітно усміхнулася. Гість трохи збентежився.
18
Очевидно, мова йде про танку: Куди не кинеш оком,
Усюди -
Сливи та сакури.
Столиця навесні -
Немов парча.