— Уїн-уїн, Андо! Арикі знову здурів. Тільки-но я чув, як він казав людям, що крокодилові потрібна жертва. Люди його спитали, кому ж бути жертвою, Арикі відповів: «Андо! Андо, пакегі гена, хай буде жертвою. Так каже біле листя!..»
Біле листя сказало, що я проти Дго і не слухаю порад головного жерця. Арикі багато разів скаржився на мене Боамбо, але вождь захищав мене, бо хотів зробити сином племені й одружити на своїй дочці. Люди слухалися Боамбо і не звертали уваги на слова Арикі, а той довго чекав повеління Дао. І от зараз ідол розгнівався і вирішив покарати людей. Він наслав на них крокодила. Якщо вони хочуть позбутися його, то повинні міцно зв'язати мене мотузком і залишити на березі. Крокодил з'їсть мене і повернеться в океан…
Мене охопив жах від підлості Арикі.
— А що кажуть люди? — спитав я хлопця.
— Люди мовчать, — відповів Амбо.
— А ти як думаєш — вони погодяться кинути мене крокодилові?
— Не знаю, — замислено відповів Амбо. — Всі налякані. Не наважуються вийти на човнах за рибою. Всі голодують…
Прокляття! Знову я винен в нещасті, яке спіткало тубільців. Що б не трапилося, все я винен! Цей лукавий головний жрець вміло використовував неуцтво інших. Тепер я зрозумів, яким чином за середньовіччя духівництво могло безкарно спалювати на вогнищах живих, ні в чому не винних людей…
Амбо похмуро дивився поперед себе. Потім підвів голову і несподівано спитав мене:
— Що ти скажеш про Шаміта? — Що тобі сказати?
— Хороша він людина? Любить він тебе?
— Не дуже…
— А послухає тебе, якщо ти щось попросиш?
— Не знаю…
Амбо трохи помовчав, далі промовив:
— Шаміт дає Арикі малоу. Щодня, щовечора… Арикі п'є малоу, голова у нього затуманюється, і він падає на землю як мертвий. Скажи Шаміту, хай він всипле в напій кілька крапель отрути із дерева смерті. Тоді Арикі засне і ніколи вже не прокинеться.
Амбо знову прийшов до думки ліквідувати головного жерця з допомогою отрути. Недавно він хотів підкинути в хатину старика очкову змію, але та вкусила його батька. Зараз придумав вірніший і більш безпечний спосіб — отрута анчара…
— Ні! — заперечив я. — Не варто! Ти вже раз хотів отруїти головного жерця кадіті, але я був проти — пам'ятаєш? І зараз я проти.
— Арикі повинен умерти! — підвищив голос Амбо, і очі у нього засвітилися. Він хоче віддати тебе в жертву крокодилові! Подумай!
— Мені нема чого думати. Арикі — негідник: це я не раз говорив. Але нам не слід бути схожими на нього.
— Ні і ні! — закричав Амбо і схопився розлючений. — Раз ти не хочеш, тоді я сам розправлюся з ним!
Він швидко пішов у селище. Треба було зупинити його, бо в хвилини великого гніву він і справді може зробити якусь дурницю. Я наздогнав його і сказав:
— Послухай мене, Амбо! Облиш Арикі. Якщо ти його вб'єш, все плем'я повстане проти тебе. Ти ж розумієш, що це дуже небезпечно?
— Але він наказує людям зв'язати тебе і кинути крокодилові.
— Не думаю, що його хтось послухає, — сказав я, сам тому не вірячи. — А якщо й послухають, я зумію викрутитись. Від тебе хочу тільки одного: обіцяй мені, що нічого не зробиш Арикі.
Я поклав руку на плече свого друга і пильно подивився йому в очі. Це його заспокоїло, і він тихо сказав:
— Гаразд, обіцяю. Але якщо Арикі спробує тобі нашкодити, він наразиться на вістря мого списа. Анге бу!
Я потиснув його руку на знак вдячності, і він пішов заспокоєний. Але я не був спокійний. Я серйозно замислився над тим, що мені робити? Якщо уб'ю крокодила, буду винен у всіх бідах і нещастях, які можуть трапитись у майбутньому з ким завгодно. А якщо я його не вб'ю, він сіятиме страх серед людей і, хто знає, може бути, що одного чудового дня вони послухають головного жерця і погодяться віддати мене в жертву хижакові. Як мені вийти з цього важкого й небезпечного становища?
Я вирішив порадитися з Смітом і Стерном і пішов шукати їх на плантації. Знайшов там тільки Сміта. Він вимірював висоту пагонів і акуратно заносив дані до свого блокнота. Я розповів йому про інтриги головного жерця. Але плантатор тільки недбало махнув рукою:
— Не звертайте уваги на цього знавіснілого дідугана, він нічого не може вам зробити.
— Чому ви так думаєте?
— Бо знаю, що дикуни люблять вас і вважають ледве не за божество. А його ніхто не любить.
Він сказав це з такою впевненістю, що вона мені навіть не сподобалась.
— Ви перебільшуєте, — сказав я. — Тубільці люблять мене, це вірно. Але не слід забувати, що я чужинець, а Арикі — їхній головний жрець.