А збудження натовпу росло. Чути було погрози. Хтось голосно крикнув:
— Цей пакегі проти нас! Киньмо його у Велику воду!
Моє становище ставало небезпечним. «Треба швидше забиратися звідси», — промайнуло у мене в голові, і я поспішив залишити майдан.
Того ж дня, надвечір, мисливці повернулися, і в селищі настало велике пожвавлення. Забив переможно бурум, з майдану долинали радісні крики, а я, самотній і сумний, сидів у хатині. Хоч би капітан прийшов та розповів, що там робиться… Він єдиний мене розуміє, хоч і не завжди співчуває. Що могли означати бій бурума й ці дикі вигуки? Торжество? Перемогу?
На порозі з'явився Амбо. Побачивши мене, він зайшов у хатину і збуджено вигукнув:
— Ми перемогли! Захопили одного бома!
Я промовчав. Я не поділяв його радості, вона була мені навіть огидна. Я ні про що його не розпитував, але він сам заговорив про похід. Мисливцям не вдалося наблизитися до городів племені бома, бо стежка охоронялась і з лісу на них посипалось безліч отруєних стріл. Сміт, на якого покладали великі надії, відразу ж утік, як тільки перша стріла просвистіла повз його вуха.
— Полохливий пакегі, ха-ха! — сміявся Амбо. — Першим утік, розумієш? Ні разу не стрільнувши з рушниці. Всі з нього сміялися.
Втекти з поля битви — це вважалося ганьбою. Сміт скомпрометував себе — чудово! Так йому й треба!..
— Коли ми поверталися, — розповідав Амбо, — я помітив одного бома. Він заліз на дерево і звідти пускав у нас отруєні стріли. Ми обережно оточили дерево і, коли в нього вийшли всі стріли, захопили його в полон.
— А де він?
— Ми замкнули в хатині. Двоє наших вартують його. Виразно чути було удари бурума й вигуки тубільців.
Всі були в захваті від вдалого «полювання», тільки я не поділяв їхніх радощів. Мені було важко на душі. Війна залила весь світ. Всі континенти палали. Гинули мільйони людей. І навіть тут не було миру й спокою.
Хоч і рідко, але племена воювали між собою. Правда, великих втрат не мали — не більше одного-двох убитих. Але війна є війна. Вона — зло, велике зло. І я безсилий запобігти йому…
Ніби у відповідь на мої думки, Амбо сказав:
— Сьогодні ти повівся дуже погано. Чому не хотів нас пускати? Я тобі радив мовчати, а ти що наробив? Арикі мав рацію. Цього разу Арикі мав рацію, — повторив він.
— Що ти говориш, Амбо? — сумно подивився я на нього. — Ви вб'єте невинну людину… Невинну людину, невже ти не розумієш?
Ні, Амбо не розумів мене. Для нього плем'я бома було ворогом племені занго, і ніхто не міг його переконати, що це не так. Не тільки Амбо — всі інші думали так само, як він. Можливо, ворожнеча між обома племенами існувала здавна і передавалася з покоління в покоління? Не знаю, але безсумнівно те, що вона однаково шкідлива для обох племен.
— Невже всі племена на острові ваші вороги? — спитав я. — А друзів має ваше плем'я?
— Має. Плем'я фарора. Воно живе по той бік острова. І плем'я улан, що за Скелею Вітрів.
І він знову заговорив про мій «нерозумний» вчинок. Так, моя спроба умовити людей не йти в похід проти племені бома була нерозумною. При тому я ще й залякував людей якимось лихом. Це було дуже погано з мого боку. Я добре зробив, що вчасно зник…
— А зараз ходімо в селище, — покликав він. — Забудь усе, і ходімо веселитися.
— Не піду, — відмовився я. — Ви повинні не веселитися, а плакати.
Амбо здивовано поглянув на мене, знизав плечима і вийшов.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Габон. Розмова з давнім другом. Застереження тани Боамбо. Полювання на диких свиней.
Наступного дня — напередодні свята — Боамбо знову прийшов до мене. Тепер ві не був такий похмурий, як учора. Навпаки, в його погляді світилася радість від успіху. Ще б пак! його мисливці захопили полоненого і готуються його вбити. Плем'я занго вважало цього невинного чоловіка своїм ворогом, бо він пускав отруєні стріли у тих, що нападали, а кожна така стріла несла смерть. Що з того, що він захищався? Ворог є ворог, навіть тоді, коли спить. Так вважали тубільці.