— Чому ви мовчите? — запитав він. — Невже ви допустите нікому не потрібне кровопролиття. Якщо тубільці чинитимуть опір, японці зметуть їх за якусь годину! Адже так, Стерн? — повернувся він до капітана. — Не можна допустити цього. Треба зустріти японців як рятівників. Чому ви не відповідаєте, Стерн? Може, й зараз скажете, що ви нейтральні?
Капітан, який досі замислено мовчав, раптом рішуче труснув головою і сказав:
— Зараз я не можу лишатися нейтральним! Японія — ворог Англії. Це вирішує все. Я англієць, тому битимуся, доки голова тримається на плечах. Так, битимусь! — повторив старий морський вовк. — Іду за рушницями. Патрони у зеленому ящику, так? Дайте мені ключ, сер!
Зараз він був невпізнанним: обличчя почервоніло від хвилювання, голубі очі блищали.
Сміт сторопів. Він сподівався від капітана підтримки й співчуття, а той, сповнений рішучості, вимагав у нього рушниці й ключі від ящика з патронами. Плантатор не чекав такої зради. Навіть я був здивований поведінкою Стерна. Раніше, під час наших постійних суперечок з Смітом, він завжди відмагався нейтралітетом і спокійно пихкав люлькою. А зараз раптом втрутився. І проти кого? Проти японців, од яких Сміт чекав порятунку…
— Чи ви це говорите, Стерн? — глухим голосом промовив Сміт.
— Я!
— Отже, ви будете битися на боці дикунів?
— Так!
— Але… це божевілля, Стерн!
— Божевілля? — підвищив голос капітан. — Ні, сер! Це найблагородніша справа, яка може випасти на долю чесної людини.
— Не кривіть душею, Стерн… Ви йдете проти власних інтересів.
— Я сказав своє рішення, і воно остаточне. Можу додати, що від дикунів я бачив тільки добро. Вони не зробили мені нічого поганого. А японці — вороги Англії. Ви хочете піти з ворогами тому, що це в ваших особистих інтересах. Але я не можу цього зробити. Я англієць і, передусім, чесна людина.
— Але це безумство! — повторив Сміт.
В його голосі бринів відчай. Він поперхнувся й закашлявся — мабуть, хотів ще щось додати, але втримався.
— Я сказав те, що хотів сказати, — твердо заявив капітан. — Який сенс повторюватись? Питаю вас знову: ви дасте ключа від зеленого ящика?
— Ні! — різко відвернув голову Сміт.
— Гаразд, я розіб'ю ящик! — Капітан вороже глянув на нього і попрямував до селища.
Вождь, який досі терпляче слухав їхню розмову, повторив, що коли цей пакегі не дасть рушниць добровільно, він візьме силою. Я заспокоїв його, що капітан принесе їх.
І справді, незабаром Стерн повернувся в супроводі п'яти тубільців, які несли рушниці і зелений ящик.
— Востаннє питаю вас: дасте ключ? — звернувся капітан до плантатора.
— Ні!
Одним ударом сокири Стерн розбив ящик. У ньому було повно патронів. Тубільці розхапали рушниці. Деякі з них стріляли раніше і мали певний досвід.
В цей час японці кинули якір, і гумові човни з озброєними моряками наближалися до берега.
Стрільці зайняли позиції за скелями і в прибережних кущах. Човни підійшли до берега. Матроси взяли автомати напоготів. Їх було десять душ — по п'ять у кожному човні. Між ними був один офіцер, який виділявся своєю формою. Справді, вони були дуже самовпевнені, збираючись з такими незначними силами висадитись на берег. Я наказав тубільцям не стріляти без моєї команди. А коли човни наблизились настільки, що матроси могли чути мене, я випростався і крикнув англійською мовою, щоб вони зупинилися.
— Якщо хочете вести з нами переговори, хай зійдуть на берег два чоловіки без зброї! — крикнув я.