Залишилося тільки знайти, в якому саме, і це не становило б труднощів, якби було спокійно. На лихо, робітники саме обходили потяг, постукували довгими молотками по колесах, і хлопець зміркував, що ліпше почекати й роздобути собі щось на сніданок. Знову терпіти голод, як під брезентом вантажної машини дорогою з дому? Е ні, красно дякую. Тож за рупії, що йому вчора подарував сагіб Бредероде, Бандала купив у вуличному рундуці китицю зелених бананів, котрі погамували і голод і спрагу. Побачивши, що робітники вже пішли, Бандала підкрався до відчинених дверей останнього вантажного вагона.
— Тікірі! — покликав приглушено, сховавшись за ящиками, зваленими побіля колії. — Ти там? Чуєш мене?
Тікірі не відгукнувся. Неподалік залунали кроки. Робітник побачить і прожене!.. Бандала зацьковано розглянувся… Скочив до вагона.
Кроки залунали ближче, двері вагона безгучно засунулись, і навколо Бандали запанувала непроглядна ніч.
Першої хвилі пітьма, в якій він опинився, здалась йому чорнішою від могили. Робітник пішов, ніщо не ворухнулось. Мертво. Тихо. Могила…
— Тікірі! — прошепотів Бандала.
Але голос його лунав у глухій порожнечі.
Лячно. Бандала скулився біля стіни… Згодом угледів пружки світла, що просякають шпарами довкола дверей. Це підбадьорило його так, що він зважився покликати голосніше:
— Тікірі, ти тут?
Однак знав, що гукає марно, він тут сам, Тікірі сховався в іншому вагоні. От не таланить! Тепер справді нічого іншого не лишається, як вилізти непомітно надвір і спробувати щастя в наступному вагоні.
Обережно вперся у двері — відсунути. Обережненько й злегенька, лиш одною рукою… Потім двома… Тоді, не дбаючи про обачність, з усієї сили, несамовито…
Потому сидів на підлозі, похнюпивши голову у відчаї: двері не відсунулись. Робітник узяв їх ізнадвору на засув.
Коли потяг рушив, паротяг дав надривний гудок, йому тієї ж миті відгукнувся автомобільний сигнал. Бандала підвів голову. Але побачив лишень темну стелю своєї в'язниці й ті шпари довкола дверей, схожі на рямці з мерехтливого золота.
Потяг сіпнув, аж Бандала впав на бік.
Водночас у дверях прочинилося загратоване віконце, крізь яке війнув свіжий вітрець. Бандала притьмом підхопивсь, аби відчинити його навстіж. Побачив верховіття дерев, що тікали назад, і сиво-голубе небо.
— Бодай щось! — вигукнув Бандала, ніби прагнув упевнити сам себе, що вся сьогоднішня невдача не така вже й велика. Розглянувся по вагоні. В одному кутку тряслись якісь ящики, в другому лежала купа порожніх мішків — наче навмисне хтось приготував її для мандрівника, котрий сьогодні вночі погано відпочив.
— А на додачу ще й це! — вигукнув Бандала знову. — Буду спати!
Він радів, що в гуркоті потяга може галасувати, як йому забагнеться, може дати волю своїм думкам. Тепер йому здалося, що він ув'язнений лише наполовину.
— Тікірі! — кричав. — Чуєш мене? Ти в сусідньому вагоні? Тікірі, я їду з тобою!
Невдовзі йому навіть сподобалось у вагоні. Перш ніж заснув, дійшов висновку, що тут, власне, куди краще, ніж у вантажній машині на дорозі, бо тут має банани й зна, куди їде. Правда, з другого боку, тут трохи гірше, бо він у вагоні сам і не може вийти. Але це дрібниця.
— Тікірі, гов! — вигукував. — Ти зрадник і нікчема, утік од мене! Я тобі це прощаю, але на покару нічого не дам тобі їсти!
А по хвилі:
— Тікірі! В Канді вискоч із вагона й кричи! З голосу тебе найду!
— Ну й кумедія, — сміявсь Бандала вже у півсні:— Їдемо майже як магараджі: кожен має для себе свій власний великий палац — вагон!
Майже в тій самій хвилі, коли Бандала почав куняти в своїй грімкотливій в'язниці, похилилася голова і в Тікірі. Авто хиталося, шофер Куда мовчав, а мотор співав так монотонно, що хлопця знемагала дрімота. Очутився він, коли Куда загальмував біля хати, в якій корчмар тамілець з великим срібним конде у волоссі продавав теплу страву, а зокрема горілку.
— Наїмося, — сказав Куда. — Ти ж голодний. Чи ні?
Тікірі потакнув, і невдовзі вони вже сиділи над мискою рису; брали його пучками, стискали, вмочували в підливу карі, жовту, мов живиця.
— Додому хочеш? — зненацька спитав Куда.
— Ні! — наїжився Тікірі. — Додому нізащо. Я не хочу, щоб ти мене туди одвіз, краще втечу!