Так гадав Бандала перші дні, поки сидів на своїй табуреточці, чистий, ситий, з волоссям, до блиску змащеним духмяною олією, в білій святковій одежі, котра закривала йому й груди.
Усе ще було тихо — чужинці обдивлялися подвір'я за святилищем. За хвилю затупотіли на сходах перед бібліотекою і ввійшли. Самі, без гіда. Ігумен не волів, аби товмач показував його тим йолопам, як черепаху. Гід тільки одчиняв двері бібліотеки й казав: «Прошу, заходьте».
І туристи заходили, а як була між ними жінка — Бандала міг побитись об заклад, що найперше вона гляне на нього й вигукне: «Ой, який гарненький хлопчик! А волосся! Як у дівчатка!» Чоловіки, навпаки, витріщають очі на ігумена й декотрі бовкають: «Good morning!» або й по-американськи «Hallo!» Ігумен ані ворухнеться, не підведе голови; тоді Бандала встає, прикладає палець до вуст:
— Бгікку студіює священний олас. Будь ласка, тихо!
«Бгікку» означає просто священик або чернець, але ігумен хотів, аби хлопець рекомендував його саме тим словом, яке аніскільки не відповідало його сану: такий-бо він був скромний. І тільки коли туристи пошепки питали — в дев'яти випадках із десяти — що таке «бгікку» й що таке «олас», Бандала пояснював: ігумен — вельми поважний святий, але в смиренні своєму він не прагне шани; «олас» — священні книги, писані різцем на листі пальми-таліпот.
Бандала навіть простягав їм одну книгу, щоб роздивилися гарнесенькі літери, тонесенькі й дрібненькі, наче з павутиння. Чужинці звичайно вражено вигукували, а ігумен підводив нарешті голову.
— Уклоніться, будь ласка, — мовив тоді Бандала. — Бгікку вас помітив. Це для вас велике щастя.
Чужинці звичайно вклонялися дуже низько. Тоді Бандала розгортав книгу, зроблену вже не з пальмового листя, а з паперу, й показував пальцем на підписи відомих осіб, які од-відали в минулому храм.
— Король Едуард Сьомий, — начитував він. — Кайзер Вільгельм Другий. Принц з Уеллсу…
Туристи витягували шиї, жадібно розглядали, Бандала давав їм на це хвилину або дві — як йому хотілось, а тоді пропонував чисту сторінку:
— Розпишіться й ви.
Вони вихоплювали нетерпляче авторучки й підписувалися звичайно великецькими, розбірливими буквами, ще й з повною адресою.
— Дякую, — казав Бандала й передавав книгу ігуменові, котрий уперше ворушив рукою. Тепер — найголовніше: святий чоловік брав різець і швидко креслив щось на листку пальми таліпот — листок, правда, лишався чистий, жовтавий, ніби слонова кістка; ігумен тер його темною рідиною — листок чорнів, наче вугілля, ігумен стирав фарбу — і от на листку показувалося тоненьке письмо. Були то початкові літери імен туристів, слово «Канді» й дата відвідин.
— Бгікку віддав вам велику шану, — казав Бандала гідно. — Візьміть собі листок як згадку й подарунок.
З тими словами він піднімав віко різьбленої скриньки, в якій лежала єдина десятирупієва банкнота.
В тій хвилі ігумен уже знову студіював священні книги. Його не обходило, що чужинці покладуть до скриньки. Втім, він добре знав — менш десяти рупій не давав ніхто. Не підводив він голови й тоді, коли, низько кланяючись, чужинці йшли. За весь час ігумен не промовляв жодного слова.
Щойно зачинялися двері, Бандала спорожнював скриньку (залишав тільки десять рупій), гроші віддавав ігумену, знов сідав до його ніг і мовчки очікував подальших відвідин. Було то як обряд, в якому він не смів нічого змінювати. Лише в перші дні ігумен кілька разів розтуляв рота, кладучи гроші до шухляди:
— Для святого Зуба. Для великого золотого листа лотоса.
Так, для Бандали це був обряд — усе одно що класти квіти сапу перед статуєю Освіченого, спалювати духмяні палиці на вівтарі Зуба, наливати до каганців олію, бити в гонги, як взагалі все на цьому святому місці. А що тут грали ролі й чужинці, християни, — то це другорядне, мало бути другорядне, бо так волів ігумен, котрий у тому обряді важливу роль доручив і йому, Бандалі. Бандала здогадувався вже, завдяки чому так сталося: бо добре знав англійську, був тямовитий та й на вигляд нічогенький; і хоч попервах він трохи губився й соромивсь, зате потім, крім гордості, нічого не відчував; гордість же зростала так само швидко, як Бандалине вміння керувати чужинцями.