Як розчинив останню клітку, зачув — хтось крикнув на гвалт. Шарпнувся. Дверцята — навстіж, а сам — драла. Краєм ока побачив за собою жовтогарячу пляму, кілька плям. Отже, за ним женуться. Бандала вискочив на мур, стрибнув до якогось садка і ну бігти. Над ним у кронах дерев бігли зграї мавп. Бандала переліз ще через один мур. Галас за ним замовк. Бандала побіг помаліше, щоб оддихатися. — Клусав між двома зеленими стінами. Попереду заблищало озерце. Бандала збочив, пішов поволі. На посипанні жовтим піском доріжці не було нікого. Хлопець підвів очі: по горло ситий він цим кольором чернечої одежі. В голубому небі розкошували птахи. Бандала спинився. Знову пішов. За півгодини сидів на супротивному боці озерця, дивився на кутасту вежку храму й судорожно сміявся. Finest Hair Lustre! Ха-ха! Найкращий блискіт на волосся!.. Чом саме Finest Hair Lustre, а не щось інше? Мабуть, торгівці постачають їм ту гидоту нижче вартості, в рахунок мускусу. Саме їм, голомозим, га-га-га!.. Таж чи є в тій олії хоч трохи мускусу? Дурниця, ні крапельки — інакше вона була б дорожче… Чи той пах схожий на мускус, коли запалиш? Чи добре горить? Може…
В голові Бандалі вихоплювались думка за думкою, здебільша смішні, але декотрі не такі вже й дурні. Приміром, що його взяли до монастиря не лише задля англійської: він був нетутешній, здалеку, тут нікого не знав, тож нікому не міг виляпати про це крутійство. А ігумен — не всезнаючий! Де там, сама комедія, він лише ошелешив мене, нагнав страху — аби я то певно тримав язик за зубами, коли б навіть і розшолопав, що й до чого. Ач який спритник! Мовив: «Ти з Калуеламагатари!» — а я перед ним трохи на коліна не впав: ясновидець! Тоді як йому це сказав Касіапа! Та вже ж, Касіапа-бо чув, як я кричав туристам: «Я не злодій! Я — син Тісси з опалових копалень!» А на Ланці лиш одні опалові копальні…
Тут Бандалу знов узяла лють, несамовита від безсилля. Негідники, пройдисвіти! Але відразу ж у ньому ніби щось згасло. Він згорбився, уткнувся підборіддям у коліна й дивився на острівець посеред озерця, знесилений до решти, бо вже нічому не вірив. Усе ошуканство, геть усе на світі! І цей острівець, мабуть, теж брехня, мабуть, це взагалі не острівець, а пліт, у який ченці встромили чотири тички і обвішали пальмовим листям, щоб було гарно. Все — огидна брехня, і як хочеш вистояти — повинен так само брехати, інакше-бо опинишся серед тих дурнів, котрі купують запалювальні палички. Я телепень, що вчинив те! Випустити цібеток — яка несосвітенна дурниця! Ті мерзотники їх знов половлять: цібетки ж бо ручні й прийдуть до кліток їсти. Бевзь! Треба було вдавати, що нічого не знаю, або, ще ліпше, натякнути ігуменові, що дещо знаю, але мовчатиму, як він видобуде гроші з гамана. Щодня — рупію! Він платив би, а я жив би, як у раю, і став би ченцем, а мо' й ігуменом, бо довів би, що маю до того хист. Дурило! Але тепер уже пізно.
Нараз йому стало гидко від самої думки про повернення, він устав, помив в озері лоба й чуприну, аби не чути тих проклятущих пахощів. Однак тільки-но попрошкував до міста — знов охопила його лють. Він скажено плювався, люто тупотів по пилюці. На дорозі біля колії тяжко бряжчали ланцюги слонячої упряжі. Бандала згадав про Тікірі й уже не дивувався, що той зрадив. Що може вийти з такого недоумка, як я? Хай ти слон або магаут — усе залежить від того, скільки розуму маєш, а як ти найрозумніший — буде з тебе плантатор або чернець.
Біля колії сидів старий Тінь, розбивав навпомацки свій червонавий щебінь. Бандала співчутливо подумав про нього: ну й дурний!..
— Це я, дядьку, — сказав, підсівши. — Пам'ятаєте мене? Якось я чекав тут на хлопця з великою головою…
Але старий не згадав і своїм звичаєм повів мову про свій порох, котрий висить докруж, про свої тіні, котрі він добре баче.
— Нічого ви не бачите, — грубо перебив його Бандала. — То лиш так кажете. Але нюх маєте добрий. Колись почули, як пахне від мене храмом, і сказали мені, що ченці нічого не варті. Мали ви правду. Але, дядьку, всенький світ нічого не вартий, усенький світ — брехня! Скажіть мені, хто чогось вартий!
— Ти напевно нічого, лайдаку.
Бандала осміхнувся:
— А ви — варті?
— Я вартий. Бо я нікого не дурю і нічий не слуга. Кажу тобі: ти — лайдак. Іди геть!
Бандала весело підвівся: був радий, що старий Тінь мав його за лайдака. Може, це й так, у діда направду знаменитий нюх. А коли так — нічого ще не втрачено. У цьому світі мерзотникам — найліпше.