— Так, пане, — сказав Бандала спокійно, ніби й не сподівався, що з Тіссою обійдеться якось інакше, що та історія з рибою матиме інакший кінець. — А що Тісса зараз робить, пане?
— Тхне рибою, — засміявся Жожо. — Перекинувся до твого дядька й гадає, що це так минеться. Тільки ж Альваро спустить з них шкуру, з усього того вошивого села. Розумієш?
— Так, пане, — сказав Бандала.
Тепер він уже не був такий спокійний. Отже, пан Альваро ще не спустив з Вікрени шкури! А за Вікреною, очевидячки, йде всеньке рибальське село…
— Чого смієшся? — накинувся на нього Жожо.
— Я, пане? — здивувався Бандала. Він справді й на мислі не мав сміятися. Але Жожо, мабуть, каже правду — людина, певно, інколи сміється, не знаючи про це. — І не думав… Житимете в нас, пане?
— Ні, ми лиш на обід, — одказав Жожо. — А що тобі, власне, до цього? Скучив по мені?
— Ні, пане.
— Я думаю, — Жожо вдоволено стьобнув істиком і пішов геть, високо звівши плечі.
Того вечора Бандала не дав, щоб веселі пани прикрасили його вінком із макаронів, намочених у томатній підливі. А вранці директор Ван-Бален послав його мити посуд. Кілька днів гнувся Бандала над цебриком од рання до смеркання й не заробив навіть мізерної чверті рупії. Третьої ночі викрався він порахувати свій скарб, сховати який було йому так важко.
Спав Бандала з кількома слугами, котрим не довіряв, та й у тій голій кімнаті не зміг би знайти підхожої криївки. Отже, спершу він сховав гроші у коробочці з-під американських сигарет під мотлохом у порожньому гаражі. Але, бісова личина, десь за тиждень той гараж зайняв якийсь англійський набоб, котрий у спортивній машині об'їжджав земну кулю, і хлопець урятував своє добро в останню мить лише завдяки тому, що зачув на банкеті, як англієць домовлявся найняти гараж.
Тоді Бандала поклав гроші до плескатої коробочки він англійських сигарет «Плеєр», котру всунув за скриньки в тенісній роздягальні. Але невдовзі заскочив там одного слугу, який шурував держаком мітли під скриньками — найскорше шукав монет, що іноді випадали з кишень сагібів, коли ті переодягалися, або ж недокурків сигарет: сагіби — охоронці чистоти — мали звичку кидати недокурки на землю й підбивати їх ногою під меблі. Що б там не було, а в такій кепській криївці гроші не могли зоставатися.
Тож Бандала знов переклав їх до коробочки від американських сигарет, поклав ту коробочку до полотняної торбинки, застромив у дупло одного з незліченних пальмових пеньків довкола готелю й замаскував купкою пальмового лика. Пеньок — найнадійніша схованка, бо він близько до лівого крила будівлі, на цей бік виходили тільки вікна номерів і на першому поверсі тільки вікна бухгалтерії та директорової спальні. Директор цілі вечори сидів у ресторанах і приходив спати аж перед світом, бухгалтерія вночі була порожня, а вікна гостей хлопцеві навіть прислужилися; при їхньому світлі він знаходив той пень без ліхтаря. З обачності Бандала навідувався до своєї криївки тільки затемна, як оце сьогодні.
Одним рухом витяг укупі з ликовою затичкою й те, що ховалося під нею. Сидів, скорчившись, біля пня і в одлиску світла, що падало з кімнат, лічив, лічив…
Сховавши скарб ізнов, хвилю сидів нерухомо, йому стало млосно. Грошей було багато і воднораз мало, сміховинно мало, щоб досягти мети, якою він снив.
Уранці Бандала прийшов до директора перепрошувати, що знову буде слухняний. Ван-Бален поплескав його по плечу, але для острашки звелів працювати біля цебрика довше, ніж будь-коли. Однак перед північчю звелів його покликати.
Коли Бандала ввійшов, товариство увітало його глузливим гомоном. Бандала вдячно всміхнувся. Йому спало на думку розказати про дядька Вікрену, як той кинув у вантажника пана Альваро тухлою рибиною. А щоб заробити дві рупії, Бандала вигадав кінцівку, що вже не раз виправдовувала себе: вантажник одлупцював дядька, аж той зомлів. Розповідаючи це, Бандала страхітливо закочував очі, болісно зойкав, ніби молотили його, Бандалу, а не Вікрену. На лихо, пани все ще не були задоволені.
Один із них, поліцейський урядовець, тицьнув у Бандалу пальцем:
— А що робив ти, лотре?
— Я? Нічого.
— Погано. Ти мав би допомагати вантажникові. Або ж принаймні подати йому палицю. Щезни!
Не дали йому нічого. Тієї ночі Бандала скусав собі губи: від люті й щоб затамувати ридання.