Вона кивнула і глянула йому просто в вічі. Дивилася з такою легкою і доброю усмішкою, що він зважився сказати й друге речення.
Звучало воно так:
— Може статися, що ми… програємо, то я хотів би, щоб ти знала: мені ніхто ніколи так не подобався, як ти.
Вона відповіла спокійно:
— Я хотіла сказати тобі це саме, Іоне. Але… досить! Дати сигнал?
— Так. «Випереджаємо вас… Відкрийте дорогу».
В кабіні КБ-803 настала тиша.
Алька передала сигнал і негайно вернулася на місце бортового стрільця.
Іон увімкнув тягу «один» і плавною спіраллю обігнав спочатку «Бету», потім «Альфу». І враз перед ними заблищала лавина цих дивних дрібних метеорів, ніби хмара діамантової сарани. Алька негайно відкрила вогонь з усіх метальників.
Це — як удар величезного кулака: в суцільній стіні з мільярдів метеорів відкрився довгий вузький прохід. В нього зайшов спершу КБ-803, слідом за ним — два інші космольоти.
Так в глибині Чорної Ріки розпочався розмірений танок трьох космольотів.
Прості фігури цього танка повторювалися з бездоганною регулярністю: спершу вогняний удар пробивав глибокий прохід в миготливій лавині — потім у цей тунель стрибав КБ-803 і чекав на «Альфу» та «Бету».
А тоді?
Тоді новий удар вогню, новий стрибок першого космольота і нове плавне просування чудових кораблів, що йшли слідом за ним.
І знову: вогонь, стрибок і плавний політ. І знову: вогонь, стрибок і погоня.
На всіх трьох космольотах панувала мовчанка.
На «Альфі» й «Беті» ще вели радіоприйом, але уловлювався тільки страшенний галас, що вирував у лавині цих дивних миготливих метеорів. Звичайно, прийом вівся тихо, і цей галас чули тільки апарати, які записували шум у всіх його проявах. Отож на кораблях тривала тиша, бо люди мовчали. Вони знали тільки те, що передав їм екіпаж КБ-803. Надто багато для того, щоб сумніватися, і дуже мало, щоб насправді повірити в переміну долі.
А на КБ-803 просто не мали часу на розмови. Можна навіть сказати, що дітям ніколи було й думати.
В ці хвилини «думали» їхні руки, очі, пальці на рулях, ноги на педалях тяги й вогню.
Для Іона важило тільки одне: увімкнути тягу, точно на половині стрибка почати гальмування і перед самим пострілом повністю загальмувати.
Алька мала тільки одне завдання: дочекатися моменту, коли ніс КБ-803 майже діткнеться метеорної стіни, і тоді увімкнути спершу «лобовий малий» — раз, а потім всі «бічні» — два, нарешті натиснути обидві педалі головного метальника — три, і чотири — «повний вогонь».
Час минав невблаганно, тікав і його треба було наздоганяти, а ще ж їм зоставалася далека дорога до того місця, де на них чекала пропалена «Розвідником» дорога — дорога свободи й життя.
Звукова атака тисяч голосів, вигуків, стогонів і зітхань приголомшила Аліка ще дужче, ніж Іона з Алькою. Бо «Розвідник» мав набагато чутливіші й потужніші приймачі та гучномовці, ніж КБ-803. Перший удар звукової хвилі мало не звалив Аліка додолу. Йому здалося, що він збожеволів або ж просто настала мить катастрофи, і «Розвідник» розпадеться від ударів Чорної Ріки.
На щастя, встиг крикнути:
— Тиша!
«Ропер» слухняно вимкнув гучномовці.
— Що це? — запитав Алік, люто врізаючись, як в масло, у блискотливу лавину метеорів.
— Очевидно, — відповів «Розвідник», — перед нами поклади речовини, яка особливим способом поглинає радіохвилі.
— Дурниці, — буркнув Алік, посилаючи новий залп просто в «поклади речовини».
— Цілком можливо, — покірно згодився «Розвідник».
— А може, й не дурниці?
— Може, й ні.
Одночасно другий, тихий голос «Розвідника» ані на мить не переставав відраховувати час, який зостався до зустрічі.
Перший голос ще запитав:
— Чи не послати робота по зразки?
Алік не розчув, про що йшлося.
Лавина густішала. Все тяжче ставало орієнтуватися в просторі й регулювати глибину вогню. Алік відповів машинально: «Так, так», а коли «Розвідник» ще запитав: «Якої величини мають бути зразки? Тонна? Дві? Три?» — він так само машинально повторив: «Дві, три».
— Всього п'ять, — підсумував «Розвідник».
— Давай! — просичав Алік, люто вганяючи вогонь метальника в дедалі густішу стіну.
«Що за свинство! — думав він. — Саме тепер, коли вони близько, пропадає видимість! Саме тепер я не розгледжу їхніх сигналів,, не побачу нічого!.. А що станеться, — подумав у раптовому припливі розпачу, — коли, не бачачи й не чуючи, я торкнуся їх вогнем?»
— Що буде, коли вони попадуть під вогонь? — запитав уголос.