— Два-нуль на мою користь, — стверджує Робік. Потім обидва вистрибують у вікно.
— Гей, близнюки! — гукає Робік.
Алік і Алька теж вистрибують у вікно своєї спальні.
— Дивіться! — кричить Алька, показуючи на голубого метелика, що тріпоче крильцями.
— Голуб'янка красива, — говорить Робік, — або Licaena Bellaegus.
— Дуже приємно! — кланяється метеликові Алік.
А Іон морщить чоло, потирає носа в задумі й говорить до себе:
— Це вже колись було.
Ніхто, однак, не звертає уваги на його слова, і сам Іон враз забуває про них.
Після сніданку й плавання в басейні вони лягають засмагати на моріжку, м'якому, як зелений рушник.
Іон лежить горілиць і дивиться вгору, де на екрані штучного неба повільно пливе хмара, яка безперервно змінює обриси, легко й красиво перетворюючись то на рибку, то на дерево, а то на віяло.
— Яке сьогодні число? — питає він знічев'я.
— Восьме жовтня, — відповідає Алька.
Алік усміхається:
— А який рік?
— Ще 862 рік Ранньої космічної гри, — гордо каже Алька. — Якщо ми долетимо…
— Напевне долетимо, — перебиває її Іон.
Алька ніжно, без манірності й кривляння, дивиться на нього.
— Отже, якщо ми долетимо, а потім повернемося, — веде далі Алька, — то цей рік стане першим роком Середньої космічної ери.
Хлопці мовчать. Мовчить і Робік.
Над ботанічним садом розтікається райдуга дощу.
Минуло неповних дев'ять століть від того дня, коли перша людина облетіла Землю на стародавньому космічному кораблі. Сьогодні 8 жовтня 862 року Ранньої к. е. (космічної ери).
Вісім днів тому з Сонячної системи вирушив перший галактичний корабель, створений людьми для того, щоб завойовувати вже не планети, а зірки. Корабель цей названо ім'ям Старої Вітчизни.
Ім'я його — «Земля».
Третього дня своєї подорожі корабель досяг межі Великої Швидкості — Великого Бар'єра. Але мине майже чотири роки, перш ніж «Земля» почне своє перше гальмування в сузір'ї Центавра. Чотири роки — це дуже багато. Варто, однак, пожертвувати чотирма роками заради того, щоб осідлати Центавра.
«Земля» — це величезний корабель-механопланета. Створено його завдяки досвіду, здобутому на «Розвіднику». Деякі об'єкти, як, наприклад, ботанічний сад, тераси-їдальні, плавальні басейни і спортивні майданчики, повністю скопійовані з «Розвідника». Основу екіпажу «Земля» складає колишній екіпаж «Розвідника». Керують польотом Долорес Лі, Чандра Рой, Гелена Согго, Ян Рой, Назим Шумеро, Майк Антонов, Ієронім Брошкідзе, Кіамото, Орм Согго.
На «Землі» перебувають також вибрані з мільярдів кандидатів юнаки й дівчата, ті, які успішно витримали конкурсні іспити на пілотів і дослідників Галактичного Рангу. Серед них відомі герої пам'ятної катастрофи в секторі Десятої Тисячі.
Ми знаємо їх — це Іон Согго, Алік та Алька Рої, відзначені Сонячною Зіркою.
Ось вони лежать на березі плавального басейну, що навпроти ботанічного саду, ліворуч від головних лабораторій. За десять хвилин початок наукових занять у відеотеці. Робік повідомить їх завчасу: вони не спізняться.
А зараз можна ще трохи позасмагати, підставляючи вологу шкіру гарячому промінню штучного сонця «Землі», розслабити стомлені плавбою м'язи.
Перший підводиться Алік.
— Знаєте, що я вам скажу? — мовить він дуже серйозно. — Взагалі мені не подобається, що ми так рано плануємо перший рік нової ери.
Алька уважно дивиться на нього:
— Чому?
— Бо думаю, — веде далі Алік і обличчя його прибирає войовничого виразу, — що коли ми навіть і оволодіємо Центавром, то все одно будемо обертатися в межах однієї нашої Галактики. Однієї-однісінької. А далі? Чи не ліпше зачекати з першим роком, поки перескочимо до іншої? Ми не повинні обмежуватися лише однією-єдиною Галактикою.
— Я згодна з тобою, — говорить Алька.
— Він слушно радить, — каже Іон Робіку.
— Вісім тридцять, — нагадує Робік. — Час занять.
Оранжева рухома стежка, ніби спокійний струмочок, несе їх до навчальних лабораторій. Туди ж звідусіль поспішають інші юнаки й дівчата, привітно махають руками нашим героям.
— Знаєте що? — знову починає Алік. — Я вношу пропозицію керівництву «Землі». Хай передадуть її до Головної Наукової Ради.
— Ми тебе підтримаємо, — енергійно підтакує Іон.
Потім він бере Альку за руку:
— Підтримаємо?
Алька усміхається Іону, і за хвильку вони вже ні на кого не звертають уваги. Просто дивляться одне одному в вічі.