— Просто, — відповів він, — я хотів вас нарешті хоч чимось справді зацікавити. Як на тебе, то на «Розвіднику» тільки й того, що «непогані краєвиди»… Дереш носа, ніби місяць тому повернулася з Центавра. От я і вирішив тебе трохи розіграти.
— Я так і подумав! — радісно заволав Алік. Іон стенув плечима.
— Коли що-небудь не так, — сказав він трохи зніяковіло, — ти вибач, будь ласка.
Якусь мить вона дивилася на нього широко відкритими очима. Тоді приязно усміхнулася і поклала йому руку на плече.
— Ні, — відповіла вона, — то ми повинні вибачитися перед тобою. Правда, Аліку?
Алік переконано кивнув.
— Правда.
— Справа в тому, — мовила Алька, — що ми, земляни, часом не помічаємо, що мешканцям з інших планет здаємося трохи… І навіть дуже… неприємними.
— Але ж… — закричав Іон, зовсім зніяковівши, — але ж…
Алька не дала йому скінчити:
— Повертаємося?
— Повертаємося, — погодився він.
Стали на квадрат ліфта, і не встиг Іон дати наказ, як Алька стиснула йому руку і промовила:
— Ти дуже хороший, Іоне.
— Ну, що вам тепер показати? — запитав Іон, коли всі четверо вийшли із кабін перехідного залу.
Близнюки перезирнулися.
— Кажи ти, сестричко, — люб'язно сказав Алік.
— Ні, кажи ти, братику, — усміхнулась Алька.
— Отже? — запитав Іон.
— Справа в тому… — почав Алік.
— … у нас, як правило… — допомогла йому сестра.
— … завжди різні бажання, — закінчив Алік.
— Ну, тоді я сам вирішуватиму, — заявив Іон.
— Саме так! — в один голос, ніби змовившись, відповіли близнюки.
Іон глянув на Робіка, Робік — на Іона, і цього разу вся четвірка зареготала «сміхом захриплої зозулі». Не те що Алік, навіть Алька непомітно для себе почала наслідувати Іона.
— Дивуюся, — сумно зітхнув Робік, — що ви, люди, нічого не переймаєте так легко, як дурні. звички.
Алік похитав головою, Алька стенула плечима. Але Робік висловився до кінця:
— Мабуть, у людини надто складний організм, тому й псується він дуже легко.
— Що це з ним? — здивовано запитав Алік.
— Почуття гумору, — відповів Робік.
— Що?! — вигукнули близнюки.
— В моїй конструкції передбачене почуття гумору, — пояснив Робік. І зразу ж образився — Нічого сміятися.
Але сміх образою не зупиниш. Нарешті всі заспокоїлися. Іон задер голову до стелі і вимовив досить дивну фразу:
— Увага, «Ропере»! Добрий день.
— Добрий день, — відповів якийсь глибокий, приємний і дуже гучний голос. — Я до ваших послуг.
— Покажи нам свою загальну схему. Для початку вистачить годинної програми.
— Будь ласка, — відповів голос.
Через секунду звідкілясь згори опустилася кабіна з прозорими стінками і гостинно розчинилася. Близнюки здивовано глянули на Іона.
— З ким ти розмовляєш? — запитала Алька. — Адже всі на роботі.
— Це вірно, — підтвердив голос.
А Іонові очі аж заблищали з утіхи, коли він побачив безмежно вражені обличчя близнюків.
— Всі працівники-люди вже на своїх постах, — вів далі голос, — але ж цілком природно, що я зостався тут. Мене звати…
— «Розвідник Перший»! — вигукнула Алька.
— … а скорочено: «Ропер». Саме так, добрий день, мені дуже приємно, — озвався голос.
— Нам теж дуже приємно! — вигукнув Алік. — Що чути нового?
Перший засміявся Робік. Він мав найшвидшу реакцію, як і належить роботу з почуттям гумору.
Остання засміялася Алька, цього разу своїм співучим сміхом. Іон зразу ж замовк і втупився в неї.
Тим часом «Ропер» спокійно і діловито відповів Аліку на його запитання:
— Зараз чути ваш сміх.
— Ти просто чудо, «Ропере»! — пристрасно вигукнув Робік.
В залі трохи посвітлішало, ніби «Ропер» (по-своєму, звичайно) усміхнувся.
— Це мене тішить, — прозвучав його голос. — А зараз… запрошую дорогих гостей оглянути те, що запропонував колега Іон Согго. Згода?
— Згода! — заволали всі і кинулися в кабіну з прозорими стінками.
Так почалася друга за цей день прогулянка по «Першому Розвіднику» — цього разу «ізсередини».
Як ви пам'ятаєте, «Розвідник» у порівнянні з сотнями інших механопланет і штучних супутників не дуже великий. «Ропер» належав до групи найменших, так би мовити, «малолітражних» моделей. Але мав він одну особливість, яка вирізняла його з-поміж усіх інших моделей, — це була механопланета з усіма ознаками самостійного робота.
Екіпаж «Ролера» більшу частину своїх наукових досліджень виконував у космічному просторі. Космольоти «Альфа і «Бета» віддалялися на десятки і сотні тисяч кілометрів від бази, часто в протилежні боки, щоб опинитися якнайдалі від майбутньої траси «Землі». А «Розвідник», як правило, вісім годин на добу буй полишений сам на себе. Він сам вираховував собі шлях у просторі й контролював швидкість польоту, сам дбав про наукові механізми в лабораторіях і про метеликів у ботанічному саду, сам регулював яскравість штучних сонць і форми хмар на штучному небі, сам підсмажував людям грінки на сніданок і збирав фрукти на вечерю, сам готував космольоти до старту і сам готував салат із самостійно вирощених овочів. Після прибуття юних гостей обов'язки «Ропера» значно ускладнилися. Проте ніхто з дорослих і не здумав втручатися. Це вже була справа самого «Розвідника», і край.