— А що вони можуть вам зробити? — запитав Тарас. — Хтось чатує на вашу посаду?
Долес кивнув. Він не був дурнем, а просто молодим, і це лише питання часу, коли він пошкодує, що не став спеціалізуватися на праві власності. Тарас розвернувся до Цвілака і Тіни:
— Ви можете зачекати в готелі.
Тіна заперечно похитала головою, а Цвілак змірив поглядом човен, озеро і Тараса.
— А знаєш, — мовив він, — я скористаюся цією великодушною пропозицією. Ревматизм можна заробити лише раз у житті. Єдина проблема в тому, що його вже потім не позбудешся.
— Ми насправді всі можемо почекати в готелі, — обізвався Ґолоб. — Ми їм там абсолютно нічим не допоможемо.
— Ні, — відмовився Тарас. Він і сам не знав чому, але хотів бачити, як з води витягнуть тіло. Якщо знайдуть його.
Коли вони відпливли від берега, Тарас був радий, що Цвілак і решта вирішили залишитися на суші. Надувний човен здавався великим, та, коли в нього сіли два водолази і склали на дно все спорядження, вони з Тіною ледь змогли примоститися на вузькій і незручній дерев’яній лаві. Холод, який на березі здавався стерпним, на відкритому просторі і вологішому повітрі пробирав до кісток. Тіна закуталася в куртку, і Тарасові здалося, що це один із тих днів, коли чоловік теж мав би під штани щось одягнути, аби зберегти хоча б крихту гідності.
Вони підпливли до буїв. Ґоля вимкнув двигун і прив’язав човен до одного з них. Розвернувшись до Тараса, показав йому рукою над гладінню озера на схід, у бік Старої Фужини.
— Оскільки вчора ми у цих позначених квадрантах тіла не знайшли, то сьогодні будемо працювати там, де нам би зовсім не хотілось, але схоже на те, що мусимо. У центрі Фужинської затоки. Ти знаєш, що це означає, Тарасе?
Тарас заперечно похитав головою.
— Жодної ідеї. Аквалангістика мені завжди здавалась якимось гейським спортом.
— Гейським? — пирхнув Ґоля. — А ви, значить, у нас сексімени в отих ваших шкіряних укорочених штанцятах і з едельвейсом на грудях?
— Це форма гірської групи. Ми вже давно перейшли на гортекс.
— Гейські?! — похитав головою Ґоля і приготувався до занурення. — Чорт, там унизу чотири градуси. Хіба словенська поліція має гроші на таке?
— Хіба гроші колись були проблемою? — запитав Тарас, і обидва чоловіки зареготали.
Через хвилину обидва водолази вже були у воді, і, звичайно, занурювалися вони так, що на Тараса вихлюпнулося чимало льодяних бризок. Він подивився на краплини, які вчепилися до гортексу двадцятирічної давності. Можливо, свого часу той гортекс і був водовідпірний, але тепер точно ні, і, мабуть, справді час придбати новий. Він стежив за двома темними фігурами, які поволі зникли у глибині, далі — за повітряними бульбашками, а коли й ті зникли, мусив подивитися на Тіну. Вона теж дивилася на нього і, схоже, давно. Дівчина всміхнулася, і Тарас відповів усмішкою. Якийсь час вони сиділи мовчки. Тарас прочісував очима узбережжя озера, ніби намагаючись щось там побачити.
— Тебе вже мучать докори сумління? — запитала Тіна, оскільки досі нічого не трапилося.
— Ще ні. А тебе?
— Ні, — відповіла вона, подивившись на нього із зухвалістю, якої він ніколи б від неї не сподівався. — І якщо відверто, я не впевнена, що будуть мучити.
Тарас запитально на неї глянув.
— Оскільки ми самі і... — дівчина озирнулася довкола, — just for the record[33]... Ні, я не була п’яна.
Тарас виколупав камінчик з підошви свого черевика і пожбурив його у воду. Плюсь. Він стежив за дрібними хвильками, концентричними колами, які злилися з водною гладінню, перш ніж сягнули човна. Обернувся до Тіни.
— Трохи напідпитку, ні?
— В сам раз.
— Ну, як би там не було... Помогло.
— Мені сподобалося і було добре, якщо ти це мав на увазі.
Тарас кивнув. Рукою провів по мерзлій воді і ковзнув поглядом до берега.
Якою ж разючою була відмінність між цим озером улітку і взимку! Човен було прив’язано до буйків перед його східною, найбільш туристичною частиною, за якихось сто п’ятдесят метрів від пляжу, який у гарячі місяці був повнісінький, а по водяній поверхні пливли каное, надувні човни, дошки для серфінгу... Звідси відстань до готелю така сама, як і до Старої Фужини. Коли дівчатка були ще маленькими, вони, як і багато хто, часто приїжджали сюди, на замінник моря, і тоді він, звісно, не знав, запливаючи трохи далі, що під ним настільки глибоко. Тарас тихенько зітхнув. Неправда, що його не гризли докори сумління.
І було не просто добре. Було дуже добре, і було неправильно, а тому бентежно і небуденно, і було б добре, навіть якби було гірше, але гірше не було. Тарас роздягнувся, дозволивши білизні впасти на підлогу, переліз через її струнке тіло, яке, як і його, тремтіло на ліжку так, як тремтить тіло від холоду, погладив набряклі пиптики і тоді торкнувся їх язиком, стримуючи себе, щоб не накинутися на неї, і коли він уже намагався упіймати ритм, її, свій, ритм рипіння постелі, щоб не розбудити Цвілака, то вслухався у її приглушений стогін, який не могли стримати зціплені губи.