— Отож гляньмо, що у нас тут, — сказав Цвілак і приступив ближче до тіла, натягнувши на руки рукавички. — Це ж не твоя справа, тебе не має обходити, як їй відтяли голову.
Тарас терпляче чекав, оглядаючи пляшку. Вигляд віскі йому завжди подобався. Колір пляшки, простенька етикетка, всі історії довкола солоду — singlemalt, doublemalt[6], бродіння в колишніх бочках для коньяку чи портвейну, ангельська частка і все інше... Та коли він скуштував віскі, вся ця історія випарувалася, лишився смак алкоголю і злаків. Спирт як спирт, за яким Тарас у вимушеній абстиненції не сумував.
— Ніж, великий і гострий ніж, судячи з розрізу. Між третім і четвертим хребцем. Гладенько й рішуче, ніякої пацьканини.
Розділ 7
Коли народилась Аня, Тарас Бірса мав двадцять два роки і був звичайним поліцейським з однією жовтою зірочкою на плечах, а Аленка — студенткою четвертого з шести курсів медичного факультету в Любляні. Дізнавшись про вагітність, вона спочатку розридалась, а тоді зателефонувала Тарасові і сказала, що робитиме аборт. Вона один тиждень набиралася сміливості, а наступний чекала, поки узгодяться телефонний супутниковий зв’язок і Тарасове сходження на гору. Тарас саме був у Непалі, в експедиції, яку поліція організувала на восьмитисячник Дхаулагірі. Правду кажучи, в тому організованому поліцією поході єдиним поліцейським був Тарас, усі інші — спортсмени, чия трудова лежала в поліції, спонсоровані студенти, як їх називав Тарас, відповідаючи на їхні дотепи про платівки, штрафи, поліцейські жарти і всяке таке. Двадцять першого травня о десятій ранку за словенським часом і на три години сорок п’ять хвилин пізніше за непальським Тарас, який напередодні спустився з гори і мав вільний день, дізнався, що за якихось сім місяців після повернення додому він може стати батьком. Він сів на купу каміння, нижче, на викопаних уступах стояли намети, за ними здіймався льодовик, а над усім тим височіла майже чотирикілометрова гора; він притискав до вуха великий супутниковий телефон і слухав, що тест clear blue показав плюс і щоб він не переживав, вона зробить аборт.
— О’кей, — сказав він, і їх роз’єднало, бо супутник, від якого залежав зв’язок, зник десь над Аннапурною. Коли Тарас виходив з намету серед ночі за малою потребою, то спостерігав за жовтими крапочками, які пролітали небом: це були не зірки, а літаки так швидко не літали.
У нього було два дні перепочинку, перш ніж до його трійки знову дійшла черга підніматися на вершину. За ці два дні загинуло троє людей — французька альпіністка, яка поклала собі за мету освоїти всі чотирнадцять найвищих гір, і її провідник-шерпа, а через день — грецький альпініст. Коли російський вантажний вертоліт забирав решту греків, Тарас підійшов до керівника своєї групи і запитав, чи можна поза чергою зателефонувати у терміновій справі.
— Народжуй, — сказав він Аленці.
— Ти впевнений?
— Так. Якось дамо собі раду.
Він лише сподівався, що вона таки почула останні слова, бо голос відлунював так сильно, що йому здавалося, ніби він розмовляє сам із собою. Через місяць, посеред червня, Тарас спустився з літака на летовищі у Брніку, і його зустріло дівча у літній сукні з опуклим животом.
Двадцять шостого травня Тарас стояв на вершині свого першого і — він тоді ще про це не знав — останнього восьмитисячника. Якби знав, то, напевно, постояв би там довше, ніж нещасних п’ятнадцять хвилин, хоча ті п’ятнадцять хвилин він згадує як рідкісні миті абсолютного щастя, які важко порівняти з чимось до того і потому. За інтенсивністю — хіба що з народженням Ані, а за два роки — Мойци. І все ж це були інакші відчуття.
Після Тарасового повернення з гір Аленка переселилася до нього у винайняту гарсоньєрку в районі Косези. Її батько, представник іноземної мультинаціональної компанії, яка займалася лікарняним обладнанням, надіслав листа, паперового листа, де написав, що він зрікається доньки і щоб вона «більше ніколи не шукала зустрічі з ним». Наступні п’ятнадцять років вони про це не говорили, і за ці роки завдяки кредитам і досить довго одній Тарасовій зарплаті переселилися з орендованої у власну півторакімнатну квартиру. Старий дався знати лише тоді, коли в нього знайшли рак простати і він вирішив виправити все, що за ті п’ятнадцять років, «переживаючи за неї», тобто за Аленку, накоїв. Він придбав для дочки клініку, яку закрутив д-р Прелц і яка, отже, задумувалася для лікування проблем черевної порожнини, а коли до них долучилася Аленка, там відкрили педіатричне відділення. Тепер у розділених чекальнях сиділи літні люди з проблемами ШКТ і застуджені дітиська. Незадовго до смерті старий запитав Аленку про Тараса, Аленка обережно сказала про це чоловікові, і Тарас вагався, чи не провідати тестя в лікарні, але той помер раніше. На похорон він пішов заради Аленки. З ними були Аня і Мойца, тоді ще підлітки — Аня в останньому класі середньої школи, і дівчатка навіть плакали.