— Ми з поліції, — сказав Брайц, а Остерць знову витягнув посвідчення – Брайц себе таким не напружував. — А ти хто?
— Антон Штефе, — відповіла перелякана істота. — Мене кличуть Тона.
— Цей чоловік... його колись наймали працювати на фермі... — Остерць подивився на карту. — Працює на Облаків, відколи себе пам’ятає. Про те, ким би могла бути знайдена у воді жінка, йому не відомо, але в результаті подальшого опитування він розповів таке...
— Тоно, — не витримав Брайц через десять хвилин після запитань, на які він отримував, наче луна, «я про то нічо не знаю», — розкажи тоді, що ти знаєш.
Чоловік мав якихось шістдесят років, і Брайц у цей вік врахував роки важкої праці і регулярної випивки. Засмага на його обличчі боролася з потрісканими судинами і червоною сіткою. Він був худим і жилавим, і від нього йшов терпимий сморід.
— Що ви маєте на увазі, пане?
У нижній щелепі йому бракувало двох зубів.
— Мій начальник у Любляні — ще та паскуда, — сказав Брайц і подумав про Тараса, який справді часом бував нестерпним. — Дай мені щось для нього.
Тіна закашлялась, і троє чоловіків обернулись до неї.
— Що таке? — запитав Брайц.
— Ні, нічого, я просто закашлялася. Продовжуй, будь ласка.
Тарас посміхнувся сам до себе. Має минути трохи часу, поки вони звикнуться. Тіна сиділа за столом бідного Пенци. Його комп’ютер кудись зник, і замість нього на несподівано просторому столі стояв її ноутбук. Тарас, Брайц і Остерць працювали кожен на своїх старих розвалюхах, і Остерць, який не раз скаржився на свій комп’ютер, аж завмер, побачивши Тінин.
— Я ж теж можу так зробити, — сказав Остерць, подивившись на Тараса, якому було байдуже. У нього вдома був ноутбук, але його настільки дратувала ота ніжна-преніжна клавіатура, що він доставив зовнішню, по якій міг нормально стукати і яка відгукувалася приємним звуком, а не залиплими докупи потрійними «ррр» чи «ттт» і всяким таким іншим.
Тіна була одягнена в гольф і вчорашні джинси, і Тарас зловив себе на тому, що він задивляється на ті джинси, поки Тіна проходить між столами чи нахиляється, аби підняти з підлоги річ, яка впала. І при цьому перезирається з Брайцом і навіть Остерцем.
Остерць знову підніс до очей картку і прочитав:
— Вагітною була Діана Балох, дочка Мілана Балоха... Управителя ферми в Бучарів. З того, що сказав Тона, зрозуміло, що вона була-була вагітною, а тоді якогось дня перестала, а про дитину ні слуху — ні духу.
— Ви дізналися більше?
— Так, звичайно, — сказав Брайц. — Ми дали йому на шнапсик...
Від якого і ти сам не відмовився, подумав Тарас.
— Через тиждень після того, як зник її живіт, вона сама теж зникла.
— Її забрала вода, — озвався Остерць. — Вона взяла човен і кинулася в озеро. Її знайшли лише через тиждень і ледве витягнули. За офіційною версією, стався нещасний випадок.
Тарас узяв маркер і написав на дошці: «Діана Балох», «Стара Фужина», «незаконна дитина» і поруч поставив знак запитання. Принаймні дошка вже не була порожньою.
— Займіться цим.
— Але тут є нюанс, — сказав Брайц і підняв руку, ніби учень у класі, який хоче привернути увагу вчителя, — треба врахувати стан нашого джерела. Він трохи ненормальний.
— Наскільки ненормальний?
— Настільки, що ловить сомів у Бохинському озері.
— І? — запитав Тарас.
— Не сприймайте його серйозно, — сказала офіціантка, коли після розмови з Брайцом чоловік вийшов з ресторану. — Він трохи не при собі. Він уже двадцять років нишком ловить сомів у озері.
— І? — запитав Брайц.
— У Бохинському озері соми не водяться.
— Ненормальний або ні. Перевірте ту справу про потопельницю, і потім побачимо, чи є за що вхопитися, — наказав Тарас.
Він іще раз подивився на дошку.
— Може, є щось новіше? З цього тисячоліття. Що завгодно.
— Хтось якомусь... — Брайц перегортав папери, — ...якомусь Янезу Бертонцлю спалив човен, що його той тримав на березі неподалік від пляжу. — Брайц підвів голову і подивився на Тараса. — Він заявив у поліцію. Поліцейські приїхали і після огляду встановили, що човен підпалили навмисне, бо знайшли сліди бензину. Зрештою, я не знаю, як інакше міг би зайнятися човен на березі озера. Точно не сам собою.
— Чи той твій Бертонцель сказав, кого він підозрює?
— Так, сказав. — Брайц іще раз подивився на папір. — Мар’яна Магушара, сусіда, з яким він свариться через землю... Напевно, цілу вічність.
— Цим теж займіться, — сказав Тарас, — бо і в нас вигулькнув човен — викрадений, а потім повернутий.
Тарас повернувся до Тіни, яка всміхнулася і поправила перед собою папери. Крізь одне з двох вікон їхнього кабінету сонце падало їй на волосся, яке сьогодні теж було забрано в хвіст і металево відблискувало в сонячних променях. Rabenschwarz[16] — так це буде німецькою, подумав Тарас... І є ж іще одна фраза, ще одне словосполучення з тим raben, вороном. Rabenmutter, жорстока мати. Чи та Діана Балох теж була такою rabenmutter?