— Ви знаєте, людство... — він усміхнувся і на мить розплющив очі. Рівно настільки, щоб додати: — Я ж попереджав — від Адама.
Він знову прикрив очі і продовжував:
— Отже, людство має багато проблем, проблем зі здоров’ям, які можна за інтенсивністю зобразити у вигляді кривої. На тій кривій буде невелика кількість людей з нагальними проблемами, потім розмір тих проблем зменшується і тягнеться довгий хвіст клопотів, які з часом стають тільки більшими. Я маю на увазі нові патогени, які через глобалізацію поширюються світом. Наприклад, Ебола. Якщо зими ставатимуть теплішими, вони перезимують і будуть розмножуватись. Якщо були інфекції у Великій Британії, то вони з великою ймовірністю будуть і в нас. Так само і з вірусами, які завжди жили у лісах, де ніколи не було багато людей, а тепер ці території заселяються...
— ВІЛ? — запитав Тарас.
— Так, ВІЛ — один із таких перших випадків. Якогось дня на ті території прибуває багато людей, у яких народжується багато нащадків, які знову ж таки розселяються по планеті. Уявляєте? У лісі, де споконвіку не було жодних змін, з’являється щось нове, уявляєте, яку гостину влаштували собі комахи і паразити? Це ж така нагода для стрибка захворювань, про існування яких людство навіть не підозрювало, тим більше про наслідки, що їх вони провокують. Щось схоже нещодавно трапилося в Бразилії, де вирубали ліс, побудували міста, і в тих краях діти раптом стали хворіти на страшну хворобу. Що відбувається? Маму кусає комар, переносить у її тіло вірус, який при вагітності передається зародкові й починає розмножуватися у його мозку. Народжуються дефектні діти, і якщо вони виживуть, то з недорозвиненим мозком. Це приклад хвороби з хвоста тієї кривої.
— Ви маєте на увазі вірус Зіка?
— Звичайно.
Директор зробив коротку паузу, ніби хотів дати Тарасові час на роздуми й усвідомлення сказаного.
— І ті маленькі проблеми, яким ніхто не надає уваги, розмножуються, ніби жаби. Якщо не з’їсти супу з пуголовків на сніданок, коли вони маленькі, ввечері буде ціла кімната жаб.
Міхелич подивився на інспектора, наче викладач, який пильнує, чи студент стежить за матеріалом.
— Та пуголовки, про які я говорю, для нашої історії не важливі.
— А жаби — так, — ствердив Тарас.
— Так, жаби. Проблеми з іншого боку кривої.
Міхелич усміхнувся і відразу ж посерйознішав, став говорити швидше, наче за ним гналися.
— Ще одна гостра проблема людства — антибіотики, тобто резистентність до них. Це не проблема з хвоста, бо вона стосується мас. У західному світі населення старішає, за останні п’ятдесят років не було жодної серйозної епідемії грипу, яка вдарила б по людях, котрим понад шістдесят п’ять — сімдесят років. У Японії, наприклад, майже шістдесят відсотків населення становлять особи за п’ятдесят. Найбільше грошей іде на охорону здоров’я саме цієї групи.
Міхелич похитав головою.
— Тобто моїх однолітків. Від препаратів для зниження холестерину і цитостатиків до віагри. Це все ліки, яких ви, приміром, ще довго не потребуватимете.
— Дякую, — сказав Тарас і подумав про свого лікаря, який на останньому обов’язковому огляді брав аналіз крові.
«У тебе підвищений холестерин, — бурмотів він, — але, знаючи твій стиль життя, думаю, нема сенсу мучити тебе якимись таблетками».
«Я б їх не приймав», — відповів Тарас.
— Чи знали ви, — продовжував Міхелич, — що найбільша частина грошей, які держава витрачає на лікування, припадає на останній рік життя людини?
Тарас цього не знав.
— Можу проілюструвати: у випадку чоловіків це означає, що від першого і до сімдесят сьомого року життя вони здорові, а за останній рік життя хворіють і використовують вісімдесят, а може, й дев’яносто відсотків з медичного бюджету за все життя. Частина йде на знеболювальні, тоді на лікування раку і, зрештою, інфекцій. Інфекції слизових, дихальних шляхів, сечовивідних, шкіри, післяопераційні інфекції. Одне слово, бактерії.
Міхелич помовчав і кілька секунд дивився Тарасові в очі.
— І в цей момент в історію вступаємо ми.
Директор випив сік і знову сполоснув рот водою.
— Антибіотики. Для лікування інфекцій ми використовуємо дуже багато антибіотиків, чия ефективність неймовірно швидко знижується. Зростає кількість культур, стійких до антибіотиків. У лікарнях є культури, резистентні майже до всіх антибіотиків, окрім єдиного, дорожезного, що його виробляє одна компанія і продає за неймовірні гроші, а призначають його пацієнтові лише після консиліуму, на якому оцінюється вартість продовження життя людини, витрати на лікування... Одне слово, якщо вам більше сімдесяти років і сімейний лікар, який ухвалює рішення, — не ваш знайомий, не сподівайтеся, що вам його дадуть. Ага, я забув згадати про ще одну групу тих, хто приймає антибіотики. Через тривалу дегенерацію населення західного світу, де вже не працює природний відбір, народжуються діти з муковісцидозом і схожими захворюваннями, які потребують антибіотиків. Lifelong-програма[22] означає, що ви повинні безперервно приймати антибіотики. Всі вони і мільйони, мільярди інших живуть... живемо за антибіотик до смерті.