Задзвонив телефон, Тіна виловила його з сумки. Тарас.
— Привіт, — мовив він, — ти де?
Тіна пояснила, що вона мала зустріч і якраз вертається у відділок.
— І?
Тіна відповіла, що не довідалась нічого такого, що, на її думку, могло б допомогти. Тарас не дав їй договорити.
— Мені здавалося, що так і є. Ти можеш перевірити номерні знаки машини, коли повернешся в кабінет?
Тіна взяла ручку і записала їх.
— Як думаєш, чия це машина? — запитала вона, однак Тарас уже, мабуть, відклав телефон, не завершивши виклику. З апарата долинала музика. Що це, Бон Джові?
В інспектора був хороший настрій, попри те, що для цього не було жодної підстави.
— Отож і ця нитка нікуди не веде, — чоловік спробував це проспівати на мелодію пісні «Bed of Roses»[25].
Тарас дочекався кінця композиції, тоді знайшов під кермом кнопку для перемикання станцій, кілька разів натиснув на неї: з рок-хітів спеціальної радіостанції він потрапив на третю програму державного радіо, послухав кілька тактів, рівно стільки, щоб зрозуміти, що йому не подобається, і повернувся до рок-шлягерів. Якраз тоді, коли зазвучала «Poison»[26] Еліса Купера, задзвонив телефон, і Тарас, не дивлячись на екран і не зменшуючи звуку музики, натиснув на кнопку виклику.
— Йоу...
— Тарасе, — почулося в трубці. Аленка і її голос були такими, що йому на мить стало соромно за оте «йоу» і за галасливого Купера. — Ти вже чув?
Тарас скрутив звук радіо.
— Що я мав почути?
Коли вона йому телефонувала і говорила таким голосом (а це траплялося донині три-чотири рази), він лякався, що сталося щось із доньками. Він себе переконував, що вона б у разі трагедії не починала речення з репліки «Ти вже чув?», але це не допомагало.
— Що я мав почути? — нетерпляче повторив Тарас, перш ніж вона встигла щось сказати.
— В Прелца інсульт.
Це було негарно, але Тарасові відлягло від серця.
— Півгодини тому, на роботі.
— У якому він стані? — запитав Тарас.
— Інсульт. Я подзвонила до Балажича... Ти його пам’ятаєш? Балажич працює в неврології, але він не захотів розповідати про Прелца. Лише те, що стан важкий.
Тарас і Аленка попрощалися недалеко від Троян, і коли інспектор поклав телефон, то подумав, що до Любляни йому залишилося двадцять хвилин їзди, і настрій у нього й далі був чудовий. Він посилив звук радіо, і хтось уже заспівав «Hot in the city, hot in the city tonight...»[27], що дивно контрастувало із засніженим краєм, яким він їхав.
Розділ 22
Коли Брайц і Остерць увійшли до кабінету, Тарас і Тіна зависали в Тіниному комп’ютері... Точніше, Тіна сиділа і друкувала, а Тарас стежив за екраном за її спиною. Остерць іще встиг почути, як Тарас сказав: «...не інкасатор. Нехай приходить сюди».
Тіна надрукувала текст і вибрала опцію «Надіслати». Відповідь не забарилася.
Тарас похитав головою, Тіна ще щось написала, тоді обоє зачекали, і лише коли відповідь надійшла й, очевидно, була такою, на яку він і сподівався, інспектор обернувся до колег:
— Здоров.
Прийшовши на роботу, Тарас Тіни не застав. На його столі лежала записка з номерними знаками автомобіля, зареєстрованого в Любляні, а нижче було написано щось дрібнішим почерком, тож Тарас, аби прочитати написане, мусив тримати аркуш на відстані випрямленої руки: Іва Паска. Кумедне прізвище, подумав Тарас, і саме тоді, коли він поклав записку назад на стіл, увійшла Тіна, витираючи руки паперовим рушником.
— Привіт, — сказала вона.
Тарас відповів і знов узяв записку.
— Я телефонувала на її домашній номер, та ніхто не відповів, тоді на мобільний, але вона постійно поза зоною, тоді на роботу... — тепер уже дівчина взяла картку зі столу, — у відділ гідротехніки люблянського водоканалу, де...
—...її теж не було, — сказав Тарас.
— Так, — кивнула головою Тіна. — А після того, як я вдалася до твоєї тактики, мені дали її електронну скриньку і сказали, що вона нібито у відпустці у Тайланді і що вона якраз має повернутися й вийти завтра на роботу.
— Моєї тактики?
— Я не мала вибору, — сказала Тіна, — здається, я їм пригрозила інспекцією.
— Молодець, — пробурмотів Тарас, і йому здалося, що дівчина почервоніла, але він не зміг у цьому переконатися, бо вона сіла за комп’ютер і стала клацати на клавіатурі.
— Я їй написала п’ять хвилин тому...
— І, звичайно, не отримала відповіді.
— Насправді ні...
Тарас негайно підійшов до її столу і заглянув через плече. На екрані під текстом Тіни було написано: «Я в аеропорті у Франкфурті і сьогодні повертаюся з відпустки. У вас щось термінове?»