— Це трохи схоже на двері, правда?
— Що схоже на двері? — перепитала дівчинка.
— Та оця тріщина в скелі, прямо перед тобою, — відказала Біліна, чиї круглі очиці були дуже зіркі й неначе бачили все. — Вона проходить з одного боку вгорі, а з другого — внизу, і по верху, і по споді.
— Що проходить?
— Та тріщина ж. Тому я й гадаю, що це двері до скелі, хоча й не бачу завіс.
— Так, справді, — сказала Дороті, тепер нарешті теж помітивши тріщину в скелі. — А оце хіба не дірка для ключа, Біліно? — і вона показала на глибокий круглий отвір з одного боку дверей.
— Звичайно. Якби тільки ми мали ключ, то могли б відімкнути їх і подивитися, що там усередині, — відповіла Руда Курка. — Може, там скарбниця, повна діамантів та рубінів, або купи блискучого золота, або…
— Це мені нагадало про той золотий ключ, що я підняла на березі, — сказала Дороті. — Як ти гадаєш, Біліно, підійде він до цієї дірки?
— Спробуй, то й побачиш, — відказала Курка.
Дороті пошукала в кишені на своєму платтячку й знайшла золотий ключ. А коли вставила його в дірку й повернула, щось різко клацнуло, а потім із суворим рипінням, від якого в дівчинки по спині пробіг мороз, кам’яна плита відхилилась уперед, ніби двері на завісах, і відкрила маленьку темну комірчину в скелі.
— Ненечко! — скрикнула Дороті, сахнувшись назад, скільки давала змогу вузька стежка. Бо в тісній кам’яній комірчині стояла людська постать — чи принаймні щось таке, що в сутіні скидалося на людську постать. Заввишки воно було таке, як сама Дороті, і тулуб у нього був круглий, ніби м’яч, а зроблений із начищеної міді. Голова, руки й ноги теж були мідні й причеплені чи підвішені до тіла досить своєрідно: суглоби захищали металеві накривки, ніби в обладунках стародавніх рицарів.
Воно стояло нерухомо і тільки блищало, мов щире золото, там, де на нього падало світло.
— Не бійся, — сказала Біліна зі свого сідала. — воно неживе.
— Я бачу, — відказала дівчинка, перевівши дух.
— Воно зроблене з міді, як старий казанок у оборі в нас удома, — провадила Курка, повертаючи голову то в один, то в другий бік, щоб той предмет могли роздивитись обоє її круглих очей.
— Колись, — сказала Дороті, — я знала чоловіка, зробленого з бляхи, дроворуба на ймення Дік Рубач. Але він був живісінький, як і ми, бо народився справжньою людиною й дістав своє бляшане тіло потроху — зразу ногу, тоді палець, потім вухо — бо в нього часто траплялись нещані випадки з сокирою і він рубав сам себе дуже необережно.
— Гм, — чмихнула Курка, ніби не вірила в те, що почула.
— Але цей мідний чоловік, — провадила Дороті, дивлячись на нього зачудовано, — взагалі неживий, і мені цікаво, нащо його зроблено і чому його замкнули в такому чудному місці.
— Це загадка, — зауважила Курка, повернувши голову, щоб поправити дзьобом пір’я на крилах.
Дороті ввійшла до комірчини, щоб обдивитися мідного чоловіка з усіх боків, і раптом побачила картку, що висіла в нього між лопатками на мідному гачку. Вона зняла ту картку з гачка, вернулася на стежку, де було видніше, й сіла на кам’яну брилу прочитати, що там написано.
— Ну, що там? — цікаво спитала Курка.
Дороті прочитала картку вголос, вимовляючи довгі слова не без натуги. І ось що вона вичитала:
«Коваль, Бляхар і К°
Механічна людина патентованої подвійної дії, з надшвидкою реакцією, здатна думати й бездоганно говорити.
Споряджена нашим спеціальним годинниковим механізмом.
Думає, говорить, діє, робить усе, тільки нежива.
Виготовляється виключно на наших заводах у Евні, країна Ев.
Будь-які пошкодження переслідуються законом».
— Ото диво! — сказала Руда Курка. — І ти гадаєш, що все це правда, люба моя?
— Не знаю, — відказала Дороті; вона ще не дочитала. — Слухай далі, Біліно.
«Вказівки для користування:
Для думання: накрутіть годинниковий механізм крізь отвір під лівою пахвою (позначено «№ 1»).
Для говоріння: накрутіть годинниковий механізм крізь отвір під правою пахвою(позначено «№ 2»).
Для ходіння й дій: накрутіть годинниковий механізм крізь отвір посеред спини (позначено «№ 3»).
Примітка: гарантія бездоганної роботи протягом тисячі років».
— Ну, чудово! — вигукнула Руда Курка в подиві. — Якщо мідний чоловік уміє робити хоч половину цього, то він таки дивовижна машина. Але я гадаю, це все шахрайство, як усі патентовані вироби.