Джексон якось неохоче повернув Гундлахові паспорт, його гроші, крім того, ще дав американські чеки по сто доларів, інструкції й адреси: Урядової ради в Національному палаці, Державної ради та інших високих установ.
— Оперативна робота, — сказав Гундлах. — Хтось добре постарався. Але все це ще не гарантує успіху.
Джексон не відгукнувся. Він мав здібності фокусника й звичку оточувати всі свої справи ореолом таємничості, до того ж не любив, щоб хтось зазирав йому в карти.
— Вартість нікарагуанських грошей увесь час падає, — мовив він. — Офіційно за один долар тепер дають уже десять кордоб, а на чорному ринку всі двадцять п'ять, навіть більше. Але незаконне перевезення валюти через кордон, як і контрабанда, переслідується. За це можуть дати два роки в'язниці.
— Й лише на перевезення зброї дивляться крізь пальці? — запитав Гундлах.
— Ваша не буде контрабандою, ви перевезете зброю не таємно, вам її дадуть ім'ям революції… — Ці слова прозвучали так, ніби Джексон просто сплюнув.
З лівого борту потяглися гори, що кидали тінь на свинцево-голубу поверхню довгастого водосховища на річці Лемпі, яке кінчалось греблею й електростанцією. Далі починалась територія з невизначеним кордоном. На картах це місце позначалось написом «фотографувати заборонено». Тутешній кордон і досі був об'єктом гострих суперечок, тим більше в цьому партизанському районі. Джексон, випнувши, мов ящірка, голову з плоским лобом, дивився вниз, шукаючи ворога, але нічого не побачив. Тоді він заходився пояснювати Гундлахові ситуацію в Манагуа. Урядова верхівка складається там з друзів Москви, прихильників Кастро і представників третього шляху, буржуазія перебуває в опозиції… Гундлах запам'ятав кілька фактів і прізвищ, названих Джексоном. У своєму паспорті Гундлах побачив візу на в'їзд у Нікарагуа, видану в Римі; раніше її там не було. Які темпи! Ледве встиг він про це подумати, як пілот уже розвертав над Тегусігальпою.
В аеропорту проштемпельований Джексоновою пластмасовою печаткою паспорт відкрив перед Гундлахом усі двері. Джексон докладав усіх зусиль, щоб Гундлах устиг на турбогвинтовий літак панамської авіакомпанії «Копа», але так, щоб ніхто не звернув на нього уваги. Фарс холодного прощання перейшов у напівсекретний інструктаж.
— Незабаром ми поговоримо про все, — буркнув Джексон. — Але не повертайтеся без вантажу! О третій ваша перша розмова по телефону; ніколи не дзвоніть з готелю й запам'ятайте код. Ну, а що буде, коли ви зіпсуєте справу, вам ясно?
— Подбайте, щоб з сеньйорою Ортегою було все гаразд. Якщо я не зможу з нею поговорити…
— Що тоді? — примружив очі Джексон.
— Пальцем не кивну, поки не поговорю з нею.
Джексон підніс кулак майже до його носа, але передумав, нічого не сказавши на прощання, круто обернувся й пішов геть. На рівень вишколеності Джексона Гундлах звернув увагу ще під час інструктажу. На відміну від свого шефа він полюбляв погрозливі жести, ніби ще більше підкреслюючи ними всю фатальність становища. Це виявилось і зараз, ніби йшлося про зовсім звичайну справу. Пригнічений, Гундлах сів у літак. Він не бачив виходу із свого становища, його взяли в лабети. Або він роздобуде зброю й визволить Гладіс, ставши для неї зрадником, або ж вона потрапить до рук хунти. І все-таки Гундлах намагався не впадати в розпач; на відміну від Гладіс він мав якусь можливість діяти.
З кишені переднього крісла виглядали газети. Гундлах витяг і розгорнув одну. Тут ішлося про американських військових радників у Сальвадорі, яких, за офіційними даними, на чолі з полковником нібито було всього 45 чоловік. Інша стаття повідомляла про американського священика, який перейшов на бік партизанів. Священик виступив з інтерв'ю телекомпанії Сі-бі-ес, а в американське посольство передав листа з поясненням свого вчинку. Несподівано Гундлах натрапив на повідомлення під заголовком «Вторгнення іноземних партизанів», де наводились слова посла Роберта Уайта, нібито вчора вранці десантні катери закинули з Нікарагуа добровольців, а глава сальвадорської хунти Наполеон Дуарте навіть називав точну цифру: 100 чоловік; половину з них було вбито при висадці на берег, у них знайдено нікарагуанські чи кубинські документи… Дуже прикро! Якщо це була навіть вигадка, в Манагуа подвоять пильність. В наступній публікації теж нічого особливого не повідомлялось, її автором був відомий американський сатирик Арт Бухвальд. Він наводив інтерв'ю держсекретаря з Бобом Хоупом — одним з відомих коміків під час другої світової війни, а також під час воєн в Кореї та В'єтнамі: «Містер Хоуп? З вами говорить держсекретар Хейг… Пробачте, що забираю у вас час. Але я хотів би з'ясувати, чи готові ви виступити на різдво перед нашими хлопцями в Сальвадорі? Так, національна рада безпеки мала розмову з президентом, і той сказав, хто там буде організатором різдвяного шоу, підкресливши, що не пошле наших хлопців на війну, якщо там не буде вас, містере Хоуп…»