Гундлах помацав зелену папку, що лежала на столі шефа, але не наважився її розгорнути.
— Повідомлення агентства, напевне, вже є, думаю, що воно буде надруковано в сьогоднішньому номері «Тагесшау», проте ми повинні дотримуватися секретності, — почув Гундлах хриплий голос Вінтера, — Зрозуміло? Здається, я все пояснив.
— Одна деталь незрозуміла: в чому саме полягає моє завдання, якщо цю роботу виконає детективне бюро?
— Ну, коли говорити відверто, ваше відрядження є своєрідним жестом. У нас там є кілька надійних людей, американські детективи, безсумнівно, добрі фахівці, але ж ми зобов'язані особисто урочисто зустріти потерпілого. І це зробите ви, як представник керівництва фірми. Зрозуміло?
Урівноваженість Вінтера навіть дивувала, він сидів у кріслі, надійно захищений своїм жиром, ніби панцирем, — уособлена непохитність всесвітньовідомого концерну. І хоч як Гундлахові було неприємно усвідомлювати себе й викраденого Дорпмюллера лише як звичайні шахові фігури, але він подумав, що було б нерозумно хвилюватися через це. Такий випадок не повинен впливати на нормальний хід справ. А для Дорпмюллера буде організовано, що належить; більше того: все робиться не похапцем, а розважливо, як звичайнісінька буденна справа.
— А втім, якщо виникнуть ускладнення, орієнтуйтеся самі, ми розраховуємо на вас, — закінчив Вінтер, підводячись і надаючи своїм професійним напучуванням видимої сердечності. — Пам'ятайте, пане Гундлах, ми вважаємо вас певною мірою аварійним майстром, нашим надійним помічником. І при виборі кандидатури ми саме й враховували ваші особисті якості… Отже, бажаю вам і нам, щоб там усе обійшлося як слід. До побачення й щасливого вам польоту!
«Знову в дорозі, — подумав Гундлах, коли реактивний лайнер піднявся з аеропорту «Рейн-Майн», — зальотник знову в польоті», — пригадав він репліку свого заступника Фрідріхса. Той мав на увазі, що Гундлах знаходить спільну мову із жінками, навіть на борту літака, чи то з стюардесами, чи з пасажирками. Це тільки допомагало йому скоротити час, а подорожі його ніколи не приваблювали: монотонне гудіння і свист турбін за бортом. Його непокоїло, з ким же він полетить, а тепер виявилося — летить сам. Йому тільки зауважили, що його знання іспанської мови недостатні для переговорів, у яких ідеться про життя або смерть, тож він повинен узяти собі місцевого перекладача. Місія Гундлаха була досить формальна, діяти мали інші: американські детективи викуплять Дорпмюллера, швейцарське агентство розішле оголошення в газети, страхова компанія простежить за фінансуванням… Гундлах летів лише для того, щоб зустріти Дорпмюллера від імені концерну.
А чому ж тоді така квапливість? «Розважливо й без поспіху», — говорив йому Вінтер, ніби даючи вказівку на оптову закупівлю, хоча покупець мав сам за все відповідати. Але Гундлах сумнівався, чи цього разу все мине гладенько, дарма що викрадачів, крім оголошень у газетах, цікавили тільки гроші. Навіть звичайні переговори легко затягуються, але ж тут ідеться про злочин, потрібна обережність. Він багато наслухався про всілякі викрадення й тепер передчував, що навряд чи можна розраховувати на негайне визволення жертви. Хіба що американці досягли в цій справі якихось зрушень і можуть скоротити процес викупу до двох-трьох днів?
Можливо. Випадки викрадення дедалі частішають, і для врегулювання процесу викупу, очевидно, виникла ціла служба сервісу. Стабільний бізнес. У самому тільки Сальвадорі, не більшому за німецьку землю Гессен, викрадачі заложників, якщо вірити документам, протягом останнього року одержали п'ятдесят мільйонів доларів викупу. Гаразд, з грошима Гундлах не матиме ніякої справи. Тих трьох мільйонів марок вони, очевидно, йому не довіряють, бо, що не кажи, це спокуса не тільки для нежонатого чоловіка. І все-таки Гундлах захопився справою, йому хотілося якомога швидше визволити Дорпмюллера, якого бачив один-однісінький раз на будівництві греблі в чорній Африці.
Гундлах добре його запам'ятав. Дорпмюллерові шістдесят років, це дуже рухливий чоловік з майже зовсім лисою головою і трохи витрішкуватими очима.
«Однією нашою технікою тут нічого не зробиш, — говорив Дорпмюллер. — Потрібні люди, які залишаться біля цієї техніки. Потрібен досвід і постійний нагляд. Потрібно багато років, щоб звикнути до такого життя, до роботи, щоб розуміти тутешніх людей. Якось треба погодити наші наміри з їхнім способом життя. Ви тільки погляньте, як впливає підняття рівня води в річках і озерах на сільське населення й навколишнє середовище…» Можливо, Гундлахові запам'яталися ці слова тому, що вони його вразили. Вода принесла з собою, звичайно, не тільки врожай, а й певну дисгармонію навколишнього світу, зокрема, поширилися глисти. Ця страшна хвороба прийшла з залитих водою рисових полів, з мальовничих озер і перегачених річок, у яких купалися діти й брали воду для поливання городів та пиття… Він людина, яка за все вболіває. О боже, як часто буває, що удар дістається не тому, кому належить.