Уночі задзвонив телефон. Гундлах підняв трубку; він був майже певен, що чує, як на протилежному кінці дроту хтось дихає. Гундлах ще якусь мить чекав, але ніхто не озвався. Згодом дзвінок пролунав удруге. Цього разу чоловічий голос проказав англійською мовою з американським акцентом:
— Говорить Пінеро. Відгукнись, друже, якщо ти ще не втратив голосу. — Гундлахові здалося, що в нього розколюється голова, він аж відсахнувся, але слова, мов удари, наздоганяли його. Він їх ніби й не сприймав і все ж почав розмову. Згодом Гундлах насилу пригадав її зміст. Пінеро, чи хто там, говорив не дуже сердито, швидше по-дружньому; він зауважив, що його, Гундлаха, тримають у полі зору, бо за ним боржок. Гундлах відповів, що, навпаки, саме він, Пінеро, лишився перед ним у боргу. Мав таке відчуття, ніби його рот наповнений льодом чи склом, сотнями гострих скалок.
На світанку Гундлах дійшов висновку, що все те йому наснилось; але Гладіс потім сказала, що їй також телефонували. Побажали щасливо дістатись до Європи й докинули, що з нетерпінням чекають на неї в Мадріді. Мадрід справді був першим етапом її подорожі Європою. Отже, вона вирішила поміняти маршрут. У неї було таке враження, ніби для них наставлено пастку або що вони в неї вже навіть потрапили.
В агентстві мексіканської авіакомпанії на розі бульварів Бальдераса й Хуареса вони зустріли Данієля, який дуже радив їм летіти кружним шляхом: через Кубу. Туди за ними ніхто не поткнеться, навіть найрішучіший агент, для контрреволюціонерів Гавана — це поняття неприступної фортеці… Гундлахові здалося, що, говорячи ці слова, Даніель пильно спостерігав за ним краєм ока.
Данієль, лівий соціаліст, член політико-дипломатичної комісії Опору, запропонував їм свої послуги: йому буде зручніше, ніж їм перезамовити квитки і отримати візи в Кубинському посольстві. А вони тим часом пройшли по Пасео де ла Реформа, щоб купити собі зимовий одяг. Гладіс подобались речі солідні, за останньою модою вона не гналась, намагаючись одягатись зі смаком, але й щоб не кидатися в вічі. Подалі від широкої, з восьмирядною проїжджою частиною, вулиці, де були надзвичайно високі ціни — сто мексіканських песо рівнялись десь близько чотирьом доларам — вона купила собі туфлі, костюм кольору морської хвилі і плащ військового покрою з теплою підкладкою. Вона сказала Гундлаху, що вже тут надається велике значення зовнішньому вигляду, і тим паче в країнах Західної Європи, зазначених у маршруті їхньої подорожі. Її повчання здавались Гундлахові дещо смішними, він вбачав у них бажання Гладіс бути вродливою і подобатись. А вона й йому радила одягатись елегантно, бо, як кажуть, по одягу зустрічають; для Гавани це ще не обов'язково, а там, на Заході, вони повинні мати солідний вигляд.
Прогулюючись з Гладіс знову по Пасео де ла Реформа, широкій магістралі з деревами в чотири ряди вздовж тротуарів, нескінченним потоком машин і численними пам'ятниками, Гундлах поступово погоджувався з нею. Йому взагалі подобалось ходити по магазинах з вродливими жінками. Коли ж вона заговорила про Гавану, він намагався приховати від неї, що особливого ентузіазму не відчуває. Для нього Куба залишалась країною, близькою до Східного блоку. Мало що з ним може там статись, тим більше, що він подорожує з фальшивим паспортом. Але як же інакше замести свої сліди? А втім, тепер йому вже ніяк не можна було відмовлятись, щоб не посилити впевненості Данієля в його підозрі. Отже, він ішов по тонкому льоду, щоправда, поруч з Гладіс. Вони збирались летіти на Кубу. Щотижня до Гавани є два рейси, найближчий післязавтра. Гладіс Ортста сказала, що це буде її перша подорож до острова Свободи.
Наступного дня Альфредо запросив їх до себе в гості, в невеличку квартиру, що містилась у будинку поруч з ареною, де проводились кориди. Вони трохи проїхали в метро, яке було відкрито до Олімпійських ігор дванадцять років тому. Оскільки закордонні фірми відмовились будувати метро під містом, зведеним на болотах або вулканічному попелі, мексіканці, хоч не мали досвіду, взялися за цю справу самі й незабаром спорудили три лінії, якими курсували сучасні безшумні поїзди. Кожна станція нагадувала справжній музей, — тут експонувалися скарби епохи ацтеків, речі, знайдені під час прокладання тунелів.
Згідно з планом міста, Гладіс і Гуидлах зараз проїздили під резиденцією Ворда — Вебстера — Віллоубі. Від ВВВ не надходило більше жодної звістки, й Гундлах уже ладен був думати, що ті містичні дзвінки — наслідок його знервованості. Зрештою той журнал міг забути попередній мешканець номера, а обслуга не помітила й не прибрала. Бурхливе життя довкола створювало ілюзію нормальних взаємин у світі й між людьми.