А чи ж нормальні вони насправді?
З вікна своєї невеличкої квартири у висотному будинку Альфредо показував їм передмістя Койоакан із старовинними іспанськими церквами й ветхими провінційними будинками колоніальних часів. Як країна еміграції, Мексіка має яскраві, відомі всьому світові традиції. Поруч з революціонерами й антифашистами тут нерідко вживались різноманітні авантюристи й агенти; сорок років тому за тінистими деревами своєї схожої на фортецю вілли був убитий Лев Троцький… За кавою розмовляли про тишу в Сальвадорі —тишу перед бурею. Обидві сторони доозброювались матеріально й морально.
Американський посол Роберт Уайт дотримувався курсу позірної демократії, пін сказав: «Продовжувати й зараз вести суперечки про реформи — це все одно що в ніч загибелі «Титаніка» сперечатись про те; як розставити шезлонги на верхній палубі!» Він спонукав хунту діяти хитро, і вона для початку вивела з уряду колишнього ставленика Уайта полковника Махано. Ще до Нового року передбачалось посалити в урядове крісло Наполеона Дуарте.
Хто він такий? За слонами Гладіс, це п'ятдесятип'ятирічний інженер, один з організаторів християнсько-демократичної партії. В 1972 році Дуарте навіть отримав перемогу на президентських виборах. Вигнаний майже відразу з країни військовими, через сім років він все ж повернувся і почав служити тим, хто колись його прогнав. Партія його майже розвалилась. В нього залишилось лише кілька прихильників. Всіх їх архієпископ Ромеро перед своєю загибеллю назвав «зрадниками». Зі слів Альфредо Гундлах дізнався, що Гладіс представляє в керівній верхівці підпілля християнських демократів — частину Революційно-демократичного фронту.
Гундлах довідався, що створено головний штаб Опору — його цивільне керівництво і військову організацію, названу ФНВФМ, Фронтом національного визволення імені Фарабундо Марті. Штаб очолював мільйонер Енріке Альварес Кордова, заблудла вівця серед двохсот багатих сімей. В першому «цивільному» кабінеті, сформованому хунтою, Альварес отримав портфель міністра сільського господарства, але незабаром вийшов з уряду, бо аграрна реформа перетворилась просто у збройний похід проти селян. Приблизно в цей же час хунту, до складу якої входило п'ять чоловік, залишив соціал-демократ професор Унго. Він теж перейшов в табір опозиції, став членом її політичного керівництва.
— Розвиток нашої країни не може йти старим шляхом, — сказав він, пояснюючи свій крок.
— А по якому ж шляху він піде? — запитав Гундлах.
— По такому як слід, — відповів Альфредо.
— Це звучить як таємниця.
— Бо це й є таємниця.
— Не дуже відверта відповідь.
— Не знаю, як вам це розтлумачити.
Гундлаха образила така відповідь. Він зрозумів, що тут йому не довіряють. «Альфредо й Данієль, мабуть, думають, як одкараскатись від мене, щоб Гладіс подорожувала сама, але не знають, як це зробити, — міркував собі Гундлах. — А чи знають вони взагалі, чого хочуть, як захопити владу в країні. Адже громадянська війна не може продовжуватись без кінця, бо країна занепадає, спустошується, народ стікає кров'ю. Багатіям що? Вони прихоплять свої гроші і втечуть до Флоріди. Для ведення війни в них є армія і наймані бандити…» Гундлах важко переносив стриманість Альфредо й Данієля. Це наводило його на сумні думки. Гладіс також це відчувала. Але незабаром вони вирушили в дорогу. Наступного дня в напівпорожньому салоні літака кубинського цивільного флоту вона знову згадала про становище в Сальвадорі. Основне завдання Фронту національного визволення полягало в поступовому й невпинному ослабленні ворога. Треба виснажити його фізично, й тоді армія, як і державний апарат, почне розкладатись. Це щось на зразок запуску автомобіля — «маленький моторчик» — стартер, тобто збройні виступи окремих груп поступово розкручують «великий мотор» — народне повстання. І тоді все прийде в рух. Кинута згори грудка снігу може викликати лавину. Приблизно так розгорталися свого часу події в Нікарагуа.
— Сподіваюсь, цей принцип годиться й для ваших умов, — сказав Гундлах.
Коли праворуч з безмежної блакиті моря знову виринула земля — півострів Юкатан, — Гладіс пояснила, що дуже важливо — не проґавити сприятливу мить, спалах іскри. Саме такий момент спочатку було прогавлено в Гватемалі; також і в Манагуа зірвався замах, коли партизани влітку 1978 року пальнули ракетами по палацу тирана.