Гундлах запам'ятав це, щоб згодом навести у своєму виступі. Він розповість і про ущерблення здорового глузду під тиском США навіть тут, у нейтральній Швейцарії. І про зарозумілість Вашінгтону, про те, що часи крокування в ногу з партнерами по НАТО давно минули, про його монополію в Карібському задвір'ї, про віддану союзникам, крім Голландії і Данії, вказівку дотримуватись нейтралітету по відношенню до країн того регіону. Він зробить цікавий огляд подій, не поминувши і нещасного випадку з Геншером, який ще в травні, незважаючи на нажим США, відмовився давати сальвадорській хунті фінансові ін'єкції. А починаючи з липня, він вже не бачить альтернативи для цього загниваючого режиму, хоч містер Маскі доводив йому, що хунту треба утримати в сідлі будь-якою ціною… А може, не слід про це говорити? Про його виступ можуть дізнатись у Бонні, і це потім зашкодить їм. Краще процитувати Рейгана, який під час передвиборної боротьби, дивлячись на карту Афганістана, вигукнув: «Я сумніваюсь, що буде неправильно дати вільному народові зброю, аби він:» її допомогою міг боротися за свою свободу». А тепер пін говорить: «В Сальвадорі ведеться своєрідна громадянська війна, не можна одночасно вести війну і проводити земельну реформу, спочатку треба покінчити з війною».
Гундлах нервував, у голові роїлись найрізноманітніші думки, Щось ніби обручем стискувало груди і утруднювало дихання. Можливо, він перевтомився в Цюріху? Трамвай звернув за ріг, де височіла величезна, облицьована мармуром споруда, банк; там з понеділка до п'ятниці від чверть на дев'яту до без чверті п'ять можна відкрити номерний рахунок, варто лише пред'явити паспорт і зробити перший внесок, принаймні 40.000 франків…
Коли вони виходили з трамваю, Гундлаха боляче кольнуло в спину, як в Гавані, тільки ще різкіше, ніби під лівою лопаткою хтось крутнув ножем. Гундлах ухопився за Гладіс, вона злякалась, але підтримала його. Так спливло кілька секунд, потім нестерпний біль минув, і всім тілом розпливлася слабість. Груди ніби обручем здавило. Гундлах ледве дійшов до під'їзду. Гладіс хотіла відвезти його в готель, професор давав свою машину, але Гундлах опирався, йому полегшало, це був останній виступ Гладіс, хто ж перекладатиме? Не можна ж перевантажувати Драйшіллінга, він і так багато для них робить.
Амфітеатр із суцільними рядами крісел був повний, унизу виднівся довгий стіл з чотирма чи п'ятьма обличчями біля мікрофонів, телевізійної камери не було, це добре; з екрана його легко могли б упізнати. Міцні потиски рук, професор представив гостей. У залі сиділо двісті чи й триста слухачів, очевидно, студенти й викладачі, але вони мовби розпливалися перед очима Гундлаха. Підійшло ще якихось двоє, в одного з них світло-руда чуприна, мов у того містера Біма з Мехіко й Лісабона. Гундлах вирішив, що просто помилився, в такому стані то було б не диво, але ж ні, обличчя Біма розпливалось усмішкою, він приязно кивав головою, всідаючись разом зі своїм товаришем крісел за п'ять від Гундлаха; отже, цього разу не наважився прийти сам.
В залі запала тиша. Драйшіллінг зробив досить дипломатичний вступ. У світі, наскільки йому відомо, є три типи урядів: одні ставлять свободу особи над справедливістю, другі обмежують цю свободу на користь справедливості і соціального прогресу, а треті підтримують порядок, топчучи під ноги свободу й справедливість. Хунта Сальвадору виявила себе найбільш нестерпним і найбільш хитким урядом третього типу. Без свободи й справедливості не може бути й порядку. Ці три поняття так переплелись у діалектичній єдності, що жодне з них просто не може існувати окремо. Але хто мріє про їхню гармонійну єдність, той повинен знати: цього можна досягти лише ціною великих жертв і народних мук, хоча соціальні зміни відбуваються нелегко. Щоб переконатись у цьому, не варто навіть їхати за океан.