— Здається, містер Бім заважає вам поширювати ваші ідеї?
Публіка запротестувала, заохочуючи Гундлаха, який уже зовсім знесилів. Його морозило, руки терпли, страшенно боліла потилиця. Йому здавалося, ніби він у клітці з двома лютими хижаками. Гладіс ледве встигала схоплювати його слова, які перекладав їй Драйшіллінг. Гундлах часто відхилявся од теми й завдавав нових і нових ударів, а потім — він сам не помітив, як це сталося, — знову вийшов за рамки своєї теми й торкнувся основної стратегічної лінії Штатів, які, намагаючись бути державою номер один, хотіли б знесилити супротивника гонкою озброєнь або утримувати його на другому місці.
— Ви закликаєте до скорочення радянських ракет, здатних досягти лише Європи, а своїх скорочувати не збираєтесь, — сказав, обливаючись потом, Гундлах.
— Ми говоримо про зброю для Сальвадору!
— Ви говорите про малі країни, а я — про великі. В їхніх арсеналах зібралося п'ятдесят чотири тисячі тактичних і стратегічних атомних зарядів, що дорівнює мільйонам бомб, скинутих свого часу на Хіросіму…
Ніхто його не зупиняв, Гундлах чітко спростовував кожну в'їдливу репліку, буквально затикаючи роти Бімові та його зброєносцю.
— Ваші ракети, — кричав Гундлах, ніби йшлося про особисту власність Біма, — то зовсім новий вид зброї, зброя надмогутньої руйнівної дії, ви самі це визнаєте в своєму журналі. Така ракета за вісім хвилин може долетіти до Ленінграда, отже, можливість попередження зведена до нуля, ракета влучає в будь-яку ціль розміром навіть тридцять метрів. Супротивник позбавлений шансу відповісти на удар, а ви пишете: «Перемога можлива…»
— Це писалось не в нашому журналі, а у «Форін полісі»…
— Деякі впливові особи у вас справді вважають, що атомну війну можна виграти. Щоб створити таку загрозу для вашої країни, яку ви створюєте в Європі соціалістичним державам, Схід мав би встановити ракети принаймні на Кубі, але ж цього не робиться! А ви без жодних на те підстав нахвалюєтеся виступити проти Куби. А самі хочете перетворити Європу на стартовий майданчик для запуску ракет…
Голос Гундлаха уривався, у нього гуло в голові й кололо під лопаткою, він вирішив закінчити:
— Хто вважає за можливе перемогти в ядерній війні, того як суспільно небезпечного треба спровадити в лікувальний заклад, панове. Коли нарешті й ви зрозумієте, що гонка озброєнь набагато ризикованіша від роззброєння й що тільки врівноважений сил створить надію на мир, — лише тоді в нас знову з'являться шанси. Для вашого журналу, мабуть, не дуже вигідно, щоб представники військо-но-промислового комплексу перестали так інтенсивно публікувати свою рекламу. І ви не матимете можливості постійно описувати нові види зброї, нові стратегії, вишукувати нових ворогів? Повірте, мене навіть морозом проймає… Мільярди й мільярди витрачаються щороку в світі на війну, незважаючи на голод, нестачу енергії, економічні кризи й порушення екологічних взаємозв'язків; це найжахливіше безглуздя нашою сторіччя!
Публіка зустріла його слова схвальними вигуками, хтось вийшов до мікрофонів і сказав:
— Більшої загрози не можна уявити. Та, незважаючи ні на що, вона зростає! Асигнування на зброю в двадцять два рази перевищують кошти на допомогу країнам, що розвиваються.
Бім стукнув по столу і вигукнув:
— Ми тут опинилися мовби на лаві підсудних. Це було некоректно.
— Коли йдеться про життя або смерть, — відповів Гундлах, — коректності не дотримуються!
Крізь шалений гамір у залі ледве прорвався розпачливий голос Біма:
— Я, мабуть, потрапив не на ті збори?
Гундлах уже майже нічого не чув, сили його вичерпались. Йому тепер здавалося, ніби він виступає не в ролі учасника, а звичайним глядачем дивиться драматичну виставу, в постановці якої сам частково брав участь. Він мало вловив із заключного виступу Драйшіллінга. Ніби здалеку чув, як той говорить: «Вашінгтон знову веде в Центральній Америці нечесну гру, загрожує існуванню цілого народу; Сальвадор став пробним каменем нашої довіри до суспільних систем Сходу й Заходу, мірилом нашої готовності підтримати борців проти реакції, будьмо ж солідарними з його народом, покажімо, хто насправді є поборником гуманізму і прогресу…»
Бім і його помічник, навіть не дослухавши заключного слова, вийшли з залу. Гундлах полегшено зітхнув. Він витримав, незважаючи ні на що, змусив тих обох покинути поле бою. Навколо спалахнули бліци фоторепортерів, сьогоднішня подія мала набути широкого розголосу.