Підійшов Драйшіллінг.
— Ваш останній удар був просто нищівний, — сказав він Гундлахові, — ніхто такого не сподівався. Ніхто й не підозрював, що з вас такий атомний реактор.
— Реактор трохи вийшов з-під контролю, даруйте, професоре! До речі, як сюди потрапив цей містер Бім?
— Його запросили на пропозицію американського посольства, і я не шкодую: такі принципові дискусії бувають у нас дуже рідко.
— Мені також здається, було досить цікаво.
Гладіс пильно глянула на нього, між її бровами запала глибока зморшка.
— Ти говориш так, ніби побував на спектаклі, — мовила вона.
— А хіба ж не так? — відповів Гундлах.
Професор відвіз їх до готелю й, потиснувши обом руки, поїхав. Гундлах відчував себе спустошеним. Ні про що не думаючи, він ступав поруч із Гладіс, плів їй дурниці, все здавалося дивним і нереальним. Разом з ключем черговий подав йому великий конверт: якась друкована продукція, очевидно, реклама. Навіть не глянувши, що там, Гундлах замовив у номер віскі з льодом: він зараз повинен випити, тоді йому буде краще.
— Дві склянки, — сказала Гладіс французькою мовою.
Гундлахові стало приємно: отже, вона дбає про нього.
Гладіс сиділа в його номері. Кельнер приніс тригранну пляшку дванадцятирічного шотландського віскі, обкладеного крижинками, в яких віддзеркалювався бурштиновий напій. Перша порція збадьорила Гундлаха. Гладіс проголосила тост за його сьогоднішню перемогу, але він не зрадів, для нього то було просто красивими словами… Вона заклопотано, якось по-материнському намагалася його заспокоїти, та йому пригадалася кімната в Пуерто-Кортесі, де вона повелася з ним дуже зверхньо. Хоча все тоді могло йому просто здатися. Тепер Гундлах уже розумів причину її тодішньої поведінки, і все-таки йому від того не ставало легше. Він знову налив, Гладіс, набравшись хоробрості, намагалась не відставати од нього, а Гундлах не знав, навіщо вона це робить, бо вже дійшов до краю, дуже стомився і почував себе приблизно так, як тоді перед латунним ліжком у пансіоні «Париж».
Гладіс долила собі содової води й усміхнулась, але то була миттєва, майже підсвідома усмішка.
— Хтозна, можливо, тепер у них і відпаде бажання плентатися за нами… Драйшіллінг каже, ти завдав їм «атомного удару».
— Заради справедливості хочу підкреслити, що я намагався бути коректним і переміг завдяки тобі.
— Мені? Я ж не сказала й слова!
— Досить було самої твоєї присутності. Це завжди піднімало мій бойовий дух. Так було й у Лісабоні… Чому воно так?
— Чому? — перепитала Гладіс, спостерігаючи за бульбашками в склянці. — Бо тобі цього хочеться. Ти шукаєш бою і знаходиш його. Так, мабуть, буде й надалі.
— А ти все дотримуєшся дистанції, — з докором мовив Гундлах.
Знову обірвалась нитка, якою він намагався зміцнити їхні взаємини. Вона, як завжди, відмахується від усього, що могло б сприяти їх інтимності. Через якусь мить він мовив:
— А чи можна взагалі якось загальмувати оце безглуздя? Бідарі всього світу так багато відривають від свого бюджету на озброєння.
— Не так бідарі, як ті, що ними керують.
— Самі вони нічого не виготовляють, але послуговуються міжнародним збройним ринком, розумієш? Його річний обіг становить понад тридцять мільярдів доларів. Країни, що розвиваються, в сімдесятих роках закупили втричі більше озброєння, ніж у попередньому десятиріччі.
— А що тоді залишається робити нам? Гундлах кивав головою, він був згоден, за доброю пляшкою можна з усім погоджуватись…
— Шкода, що ви не дістаєте озброєння зі Сходу, тоді не довелося б здійснювати цього жебрацького турне.
— Куба дає нам лише медикаменти.
— Аз другого боку, якби ви діставали все на Сході, то не зайняли б Дорпмюллера, й ми б тоді ніколи не зустрілись.
Така вродлива і така холодна сиділа вона навпроти нього й відмовлялася ловити кинутий м'яч. Гундлаха почала долати втома, розмова не клеїлась. Ні, тут не було на що сподіватись, іскра не спалахувала… Після третьої чарки Гладіс побажала йому доброї ночі й вийшла.
Гундлах узяв конверт, адреси відправника на ньому не було зазначено. З конверта випав журнал «Міжнародний військовий огляд», а в ньому — закладка саме на тому місці, де врозворот надруковано об'яву. Дивно, британська торговельна фірма «Комерс інтернешнл» пропонувала зброю. Автомати Калашникова «АК-47» по 400 доларів за штуку, міни, 40-міліметрові міномети, безвідкатні 106-міліметрові гармати, здвоєні зенітні гармати, різноманітні боєприпаси в необмеженій кількості, танки, усього лиш по 200 000 доларів, все у вільному продажу, поза конкуренцією, дешево. Адреса: Брюссель, Авеню дез Ар. «Фірма, — прочитав далі Гундлах, — на вимогу покупця доставляє зброю власним морським або повітряним транспортом».