— Вирок трибуналу не завжди є кінцем справи.
Квадратна голова Едмундса поволі похитувалася на знак згоди.
— Я можу сказати, що ви не праві.
Еркюль Пуаро мовив:
— Пані Крейль залишила дівчину.
— Так, я пригадую. Її, здається, відправили до рідні за кордон? Чи не так?
— Так от, ця дочка твердо переконана, що її мати не винна.
Кущисті брови пана Едмундса піднялися.
— Ось у чім справа!
Пуаро запитав:
— Можливо, є щось таке, що ви могли б мені повідомити і що підкріпило б цю переконаність дівчини?
Едмундс довго роздумував, потім похитав головок.
— Чесно кажучи, я не можу стверджувати, що є. Я захоплювався пані Крейль. Ким би вона не була, вона насамперед була панною. Не те, що та, інша — всього-на-всього проститутка. Безстидна. Вона з тих, що кидаються на шию чоловікам. І не соромилася показувати це! Пані Крейль була дамою вищого класу.
— Що не завадило їй бути вбивцею?
Едмундс нахмурив брови, сказав ще з більшою схвильованістю:
— Це запитання я ставлю перед собою щодня. Вона сиділа на лаві підсудних така спокійна, така сумирна! «Я не можу повірити», — твердив я собі весь час. Але… не знаю, чи зумієте ви мене зрозуміти, пане Пуаро. На жаль, ні в що інше не можна було повірити. Трунок не міг потрапити в пиво пана Крейля випадково. Його хтось влив туди. Якщо це була не пані Крейль, то хто ж?
— У цьому й суть, — сказав Пуаро. — Хто?
І знову проникливі очі старого обмацали його обличчя.
— Отже, яка ваша думка? — запитав пан Едмундс.
— А яка ваша думка?
Старий помовчав хвилину, затим сказав:
— Але ж аргументів, які б хоч трохи допомогли, не було. Абсолютно ніяких.
— Ви були присутні на процесі?
— Щоденно.
— Ви чули свідчення?
— Так.
— Вас не вразило нічого, що стосувалося їх? Якась ненормальність, нещирість запитань.
Едмундс відповів коротко:
— Тобто чи ніхто з них не брехав? Але хіба мав хтось із них причину бажати панові Крейлю смерті? Даруйте мені, пане Пуаро, але я вважаю цю ідею надто мелодраматичною.
— І все ж я вас прошу хоч трохи над цим подумати, — наполягав Пуаро.
Він дивився на розумне лице Едмундса, на його повні задуми очі. Поволі, з жалем, Едмундс похитав головою.
— Панна Грієр… — мовив він. — Занадто жовчна і ворожа! Я вважаю, що в багатьох питаннях вона втрачала самопочуття. Але ж вона бажала пана Крейля живим. З мертвим їй нічого було робити. Вона, зрозуміла річ, хотіла бачити пані Крейль на шибениці. І це тому, що смерть вирвала від неї чоловіка, якого вона любила. То була тигриця, у котрої вихопили здобич. Ні, пана Крейля вона хотіла живого. Філіп Блейк був також проти пані Крейль. Він вганяв у неї ніж при будь-якому сприятливому випадку. Але, треба визнати, він був по-своєму чесний. З паном Крейлем вони дружили. Його брат, Мередіт Блейк, вельми невдалий свідок — плутаник, нерішучий, не впевнений у своїх відповідях. Я бачив багато подібних свідків, вони створюють враження, що говорять брехню, тоді як, по суті, весь час говорять правду. Він не хотів сказати нічого більше того, що повинен був сказати, цей пан Мередіт Блейк. Усе ж адвокат захисту витягнув із нього досить багато. Це був один із тих спокійних дрібних поміщиків, які так легко впадають у розпач. Зате гувернантка трималася досить добре. Не будучи багатослівною, вона суворо відповідала на поставлені запитання, коректно і точно. Слухаючи її, не можна було сказати, на чиєму вона боці. Холоднокровна жінка, що твердо стоїть на землі. — Після короткої паузи він вів далі: — Мене ніскільки не здивувало б, якби виявилося, що вона знає про цю справу значно більше, ніж говорила.
— І мене, — сказав Еркюль Пуаро.
Він уважно поглянув на зморщене і хитре обличчя пана Альфреда Едмундса. Зараз воно було втіленням добра й беззастережності настільки, що Еркюль Пуаро запитав сам себе: чи не виявила все-таки ця людина доброзичливості і не підказала йому хід.
СТАРИЙ АДВОКАТ
Пан Калеб Джонатан мешкав у Ессексі. Після ввічливого обміну листами Пуаро одержав запрошення — майже королівське за формою і характером — повечеряти і залишитися на ніч. Старий джентльмен Джонатан був помітною постаттю і зараз. Після прісних блюд Джорджа Мейх'ю він підкіс склянку порто із власного врожаю. Така була в нього звичка перед тим, як приступити до теми.
Десь близько півночі, смакуючи старий ароматний коньяк, пан Джонатан по-справжньому розійшовся. Він оцінив за східним звичаєм дипломатичність Пуаро, який тактовно утримувався підганяти його, і тепер, налаштувавшись на свою хвилю, вважав, що настав час обсудити тему сім'ї Крейлів.