— Саме на це я і розраховую, — сказав Пуаро. — Це буде дуже повчально.
«ОДНЕ ПОРОСЯТКО ПІШЛО НА РИНОК…»
Філіп Блейк був саме такий, як його схарактеризував Монтегю Депліч: людина розумна, життєрадісна, з деякою схильністю до ожиріння.
Зустріч була, призначена о пі в на сьому одного з суботніх днів. Філій якраз успішно закінчив партію в гольф, вигравши у свого супротивника папірець у п'ять фунтів стерлінгів. Він був у гарному настрої.
Еркюль Пуаро пояснив йому, хто він і з якою метою прийшов. Він вважав, що, принаймні за таких обставин, не зрозуміти Блейкові, що мова йде про видання серії книжок про нашумілі злочини.
Філіп Блейк спохмурнів.
— Боже мій, навіщо пишуться подібні книжки?
Еркюль Пуаро знизав плечима. Того дня він з особливою ретельністю підкреслював своє іноземне походження, згоден був навіть, щоб його зневажали, хоч, звичайно, і з деякою поблажкою. Він буркнув:
— Публіка, знаєте… Вона їх буквально пожирає.
— Вампіри! — сказав Філіп Блейк, однак у тоні його відчувалась веселість, обличчя не морщилось, не виявляло ці тіні неприязні, як це було б, мабуть, з іншою, більш вразливою натурою.
Еркюль Пуаро стенув плечима.
— Така вже природа людини. Ми з вами, пане Блейк, значмо людей і не створюємо ілюзій щодо наших ближніх. Більшість з них непогані, але їх не можна ідеалізувати.
Блейк сказав щиро:
— Я особисто давно вже відмовився від ілюзій!
— Зате, як мені казали, ви чудесний оповідач анекдотів.
— О! — Очі Блейка засвітились. — А оцей ви чули?..
Притча була не вельми повчальна, але втішна, в потрібну хвилину Пуаро розсміявся.
Філіп відкинувся на спинку стільця, примруживши очі, що свідчило про його добрий настрій. Еркюлеві Пуаро нараз прийшло в голову, що цей тип надто схожий на самовпевнене поросятко.
«Одне поросятко пішло на ринок…»
Який же він, цей Філіп Блейк? Людина, що, здається, позбавлена турбот. Самовпевнена, всім задоволена. Його не хвилюють ні докори совісті за минуле, не переслідують спогади… Так, гарне відгодоване поросятко, що, потрапивши на ринок, заслужило найкращу ціну… Але ж раніше, напевне, він був іншою людиною, кращою. Мрл°Дим він, мабуть, був гарний. Очі його, правда, дещо наближені одне до одного» але взагалі він надто добре складений, гарний хлопець. Цікаво, скільки йому зараз років? Певно, думав Пуаро, десь за п'ятдесят. Отже, під час смерті Крейля йому було близько сорока. Тоді він був вільніший, менш заглиблений у своє заняття, вимагав тоді більше від життя, а одержував, мабуть, менше.
Пуаро запитав, мабуть, тільки для того, щоб викликати розмову:
— Ви ж розумієте моє становище?
— Ні, їй-богу, повірте, не розумію.
Біржовий маклер знову випрямився, погляд його став допитливий:
— Чому ж ви… Хіба ви не письменник?
— Ні, зовсім ні. Я детектив.
Мабуть, ніколи раніше Пуаро не виявляв такої скромності.
— Зрозуміло. Знаменитий Еркюль Пуаро!
Але в тоні Філіпа Блейка була й доля насмішки. Він був щирим англійцем, щоб сприймати серйозно претензії якогось іноземця. Своїм сердечним друзям він сказав би: «Маленький втішний шарлатан. О! Уявляю собі! Його вигадки, напевне, хвилюють дам!» І хоч ця його насмішкуватість була саме тим, що намагався викликати Пуаро, вона не принесла йому задоволення. Треба бути хтозна-якою людиною, щоб не схвилюватися іменем Пуаро!
— Я щасливий, — щиро сказав Пуаро, — що ви про мене стільки наслухані. Мій успіх, дозвольте вам повідомити, полягає в психологізмі, у вічному «чому», «навіщо» людської поведінки. Це й є, пане Блейк, те, що зараз цікавить світ у галузі злочинства. Раніше переважала романтична течія. Найбільші злочини переказувалися лише з одної позиції, з точки зору любовних історій. Сьогодні все зовсім інакше. Люди з цікавістю читають про доктора Кріппене, який убив свою дружину — гігантську жінку, тоді як сам був зовсім маленький і непомітний, що змушувало його почувати себе неповноцінним. Про знамениту злочинницю, яка згубила батька за те, що колись у дитинстві лаяв її. Ось те «чому», «навіщо» злочину, яке захоплює сьогодні.
Філіп Блейк сказав, позіхаючи:
— Це «навіщо» в більшості злочинів досить зрозуміле: гроші.
Пуаро скрикнув:
— О ні, добродію! Це «навіщо» ніколи не зрозуміле. В цьому й суть!
— І саме тут ви входите в гру?
— І тут, як ви сказали, я входжу в гру! Письменники вирішили знову переглянути, розповіді про деякі злочини минулого, подивитися на них через призму психології. Психологія в злочинах — ось моя спеціальність. І я прийняв це доручення.