— Нема.
Відповідь суха і швидка, ніби в горлі у нього застряла кістка. Затим Мередіт Блейк почервонів і пояснив:
— Я облишив усі ті заняття і демонтував лабораторію. Я не міг більше продовжувати… Ну як би я міг це робити після всього, що сталося?! Ви розумієте… Адже багато хто міг подумати, що все це відбулося з моєї вини.
— Ні, ні, пане Блейк! Ви занадто делікатні!
— А хіба ви не розумієте, що коли б я не збирав тих проклятих трав або хоч не розповідав про них, не хвалився ними… Якщо б того дня я не привернув їхньої уваги… Але як я міг думати?..
— Справді.
— Я все базікав, хизуючись своїми скромними науковими пізнаннями, я був дурень, сліпий і хвалькуватий. Я особливо багато розповідав їм про ту прокляту цикуту. Як ідіот, я ще провів їх до бібліотеки, щоб прочитати уривок з Фадеона, де зображується смерть Сократа. Дуже гарний уривок, я завжди ним захоплювався. І з тих пір він мене переслідує.
Пуаро запитав:
— Вони знайшли відбитки пальців на пляшці з цикутою?
— Її відбитки.
— Керолайн Крейль?
— Так.
— А не ваші?
— Ні. Я не чіпав пляшки. Я тільки показав на неї.
— Так, але ж, напевне, ви за неї колись бралися?
— Звичайно! Але я періодично витирав пляшки від пилу і не дозволяв слугам заходити туди. Я якраз і зробив це за якихось чотири-п'ять днів до тих подій.
— Звичайно, кімната була зачинена?
— Завжди.
— Ви знаєте, коли Керолайн Крейль узяла цикуту з пляшки?
Мередіт Блейк відповів з жалем:
— Керолайн залишила кімнату остання. Я покликав її, пригадую, і вона швидко вийшла. Щоки її трохи почервоніли, очі були широко відкриті, схвильовані. О, боже, я ніби бачу її перед собою!
— Ви з нею мали якусь бесіду, хоч найкоротшу, того дня, після обіду? Я хочу запитати, чи обмірковували ви з нею хоч у якійсь мірі стосунки між нею і чоловіком.
Блейк мовив задумливо:
— Не безпосередньо. Я вже казав, вона мала вигляд досить стривожений. У якусь хвилину, коли ми були відносно одні, я запитав її: «Щось сталося, щось не так, Керолайн, дорога?» Вона відповіла: «Все не так…» Який відчай був у її голосі! Її слова виражали справжній біль, тому що Еміас Крейль, безперечно, завдавав їй болю. Ї ще вона сказала: «Мередіте, все пішло прахом, все скінчено». Потім розсміялася і пішла… Поводила себе з якоюсь бурхливою неприродною веселістю.
Еркюль Пуаро поволі схилив голову. Зараз він був схожий на китайського мандарина.
— Я ніби бачу, як воно було.
Мередіт Блейк раптом стукнув кулаком по спинці крісла, підвищив голос. Це був майже зойк:
— І я скажу вам одну річ, пане Пуаро: коли Керолайн сказала на процесі, що трунок вона взяла для себе, я можу поклястися, вона казала правду! На той час і в думках у неї не було нічого злочинного. Клянусь у цьому! Це настало пізніше.
Еркюль Пуаро запитав:
— Ви впевнені, що це справді настало пізніше?
Блейк уважно поглянув на нього.
— Дозвольте. Не розумію…
— Я запитую: чи впевнені ви, що думка про вбивство справді прийшла до неї пізніше? Ви цілком впевнені в глибині душі, що ця Керолайн могла вчинити злочин?
Мередіт Блейк мовив непевно:
— Але якби… Якщо б не вона… Ви хочете сказати, що це… це був нещасний випадок?
— Не обов'язково.
— Те, що ви мені сказали, здається надзвичайно важливим!
— Так. Ви назвали Керолайн Крейль ніжним створінням. Хіба ніжні створіння вбивають?
— Вона справді була ніжним створінням, але, разом з тим, і це правда, між ними бували бурхливі суперечки.
— Отже, не таке вже ніжне створіння.
— Ні, усе ж таки вона була ніжна. Ох, як важко все це пояснити,
— Я спробую зрозуміти.
— Керолайн була гостра на язик, мала надто швидкий темп розмови. Могло статися, що вона сказала: «Я ненавиджу тебе, я хочу твоєї смерті». Але це нічого не значило.
— Значить, на вашу думку, вчинити вбивство було зовсім не характерним для Керолайн Крейль?
— У вас незвичайний підхід до речей, пане Пуаро. Я з певністю можу сказати, це було зовсім нехарактерно для неї. Моє єдине пояснення полягає в тому, що кинуте зізнання перейшло всі межі. Керолайн обожнювала свого чоловіка, а в подібних обставинах жінка може… вбити.
Пуаро підтвердив кивком голови:
— Так, я згоден.
— Спочатку я був здивований. Мені здавалося, що цього не могло бути. І це справді було неправдою — не знаю, чи розумієте ви мене, — це не була справжня Керолайн. Вона не могла такого вчинити.
— Але ви абсолютно переконані, що з юридичної точки зору Керолайн Крейль вчинила це?