— А у справі Крейля? Крейль був убитий своєю дружиною, це безперечно. Під час процесу моя дружина була мішенню наклепів, по-моєму назаслужених. Її повинні були непомітно вивести з залу суду. Громадська думка була проти неї.
— Англійці, — сказав Пуаро, — є високоморальний народ.
Лорд Діттишем вигукнув:
— Так, дідько б їх узяв! — Затим, глянувши на Пуаро: — А ви?
— Я дотримуюсь звичайних моральних принципів життя.
Лорд Діттишем мовив:
— Мене цікавить, якою була насправді ця пані Крейль. Ця поза несправедливо ображеної жінки… У мене таке враження, що тут щось не те.
— Ваша дружина могла б про це знати.
— Моя дружина… — сказав лорд Діттишем. — Я не згадував про це жодного разу!
Пуаро глянув на нього з особливим інтересом,
— Я починаю дещо розуміти…
Лорд запитав різко:
— Що розуміти?
Пуаро злегка вклонився:
— Творча уява поета…
Лорд встав, подзвонив і сказав різким тоном:
— Моя дружина чекає на вас.
Двері відчинилися.
— Ви дзвонили, мілорд?
— Проведіть пана Пуаро нагору, до леді Ельзи.
Пуаро подолав два ряди сходинок у м'яких килимах.
Штучне світло… Гроші, всюди гроші! Гарного смаку — менше. В кімнаті лорда Діттишема була суворість, стриманість, а тут, в решті кімнат, стільки марнотратства! Речі вищого сорту. Не обов'язково найкращі, але найвразлиіші. Речі, які купуються за принципом: аби дорогі, хоч і без смаку.
Пуаро подумав: «Печеня? Так, печеня!..»
Кімната, до якої його завели, не здавалась простора. Велика вітальня була на першому поверсі, а це — особистий салон господині дому. Сама господиня стояла зіпершись на поличку каміна, коли Пуаро запросили ввійти.
Він ніколи не пізнав би Ельзу Грієр по картині, баченій у Мередіта Блейка. То був портрет молодості, втілення життєвої сили, а тут — нічого того. І здавалося, ніколи й не було. Воднораз він відчув одкровення, в якому не давав собі звіту, дивлячись на живопис Крейля. Ельза була гарна. Так, жінка, яка йшла йому назустріч, була дуже гарна. І зовсім не стара. Власне, скільки їй було років? Не більше тридцяти шести, якщо тоді, коли розігралася трагедія, було двадцять. Дбайливо розчесане чорне волосся обрамляло досить правильної форми, з майже класичними рисами обличчя. Зі смаком накладений грим робив його ще привабливішим. Він відчув, як у нього стискується серце. У цьому, мабуть, був винний старий пан Джонатан, який говорив йому про Джульєтту. Безперечно, тут не було й сліду Джульєтти, хоч Ельза могла наштовхнути на думку про неї, однак уже без Ромео… Власне, в тому й особистість Джульєтти як персонажа, що вона повинна вмирати молодою.
Вона зустріла його спокійним і дещо монотонним голосом.,
— Мене надто зацікавив ваш візит, пане Пуаро. Сідайте і скажіть мені: що б ви від мене хотіли?
Пуаро задумався. «Великі сірі очі — ніби мертві озера. Ні, її не цікавить. Її нічого не цікавить». Вірний своїй тактиці Пуаро знову прикинувся іноземцем:
— Я надто схвильований, мадам, я надто схвильований…
— О, чому?
— Тому, що я розумію, що це… це відновлення колишньої драми, мабуть, надзвичайно гірко для вас!
Здавалося, це її зацікавило. Насправді ж вона просто від душі забавлялася.
— Це, певно, мій чоловік втовкмачив у вашу голову такі думки? Він бачив вас, коли ви прийшли?.. Але ж він абсолютно нічого не розуміє. І ніколи не розумів. Я зовсім не така вразлива, як він собі уявляє. — У її голосі відчувалося, що все це продовжує її забавляти. — Вам відомо, що батько мій був робітником на заводі? Він багато трудився і зумів нажити капітал. Це можуть зробити лише наполегливі люди, не тонкошкірі. Я також така.
Пуаро сказав подумки: «Так, це правда. Делікатна жінка навряд чи наважилася б піти в будинок Керолайн Крейль»,
Леді Діттишем запитала:
— Чого б ви хотіли од мене?
— Ви впевнені, мадам, що для вас не буде надто боляче згадати минуле?
Вона замислилася на мить, і Пуаро подумав, що леді Діттишем надто відверта жінка. Вона могла збрехати ненароком, але ніколи задля власного задоволення.
Ельза Діттишем сказала, роздумуючи:
— Боляче? Ні. Мабуть, я хотіла б цього.
— Чому?
Вона відповіла роздратовано:
— Адже це дурний тон — ніколи нічого не відчувати…
— У такому разі, леді Діттишем, моє завдання полегшується. У вас добра пам'ять?
— Гадаю, непогана.
— І ви впевнені, що повернення до подробиць тих днів не змусить вас страждати?