— Це абсурд!
Пуаро ледь усміхнувся. В її голосі відчувалась самовпевненість. Нараз його охопив жаль. Він поглянув на це гладеньке без віку обличчя, на сумуючі очі і згадав дівчину, яку малював тоді Еміас Крейль.
Ельза запитала його:
— Розкажіть мені все, що стосується книги. Яка її мета? Чий це задум?
— О, люба мадам, яка ще може бути мета, крім одної: подати вчорашню сенсацію під сьогоднішнім соусом!
— Але ви не письменник?
— Ні. Я експерт по злочинах.
— Отже, з вами консультуються, коди пишуть книжки про злочини?
— Не завжди. В даному випадку у мене певне доручення.
— Від кого?
— Як би вам сказати? Я скеровую і контролюю цю публікацію від імені зацікавленої особи.
— Хто ця особа?
— Мадемуазель Карла Лемаршан.
— Хто вона така?
— Це дочка Еміаса і Керолайн Крейлів.
Погляд Ельзи на деякий час застиг. Потім вона сказала:
— Звичайно, була ще й дитина. Пригадую. Зараз вона вже доросла…
— Так, їй уже двадцять один рік.
— Як вона виглядає?
— Висока брюнетка і, по-моєму, гарна. В ній відчувається сміливість і незалежність.
Ельза мовила задумливо:
— Я хотіла б її бачити.
— Можливо, це для неї буде неприємно?
Ельза мовби здивувалася.
— Чому?.. О, я її розумію! Але це абсурдно! Неможливо, щоб вона могла про щось згадати. Їй було тоді не більше шести…
— Вона знає, що її мати була осуджена за вбивство батька.
— І вона вважає, що винна в цьому я?
— Можливо, що й так.
Ельза стенула плечима.
— Яка дурниця! Якщо б її мати поводила себе як розумна істота…
— Отже, ви не вважаєте себе винною?
— А чому я повинна себе відчувати в чомусь винною? Я не зробила нічого, чого б мені варто соромитись. Я любила його. Я зробила б його щасливим. — Вона відверто глянула в обличчя Пуаро. Її нерухома постать ожила, і раптом на великий подив Пуаро побачив дівчину з картини. — Коли б я могла змусити вас зрозуміти… Якщо б ви поглянули на речі з моєї точки зору. Якби ви знали…
Пуаро схилився до неї.
— Але саме цього я й хочу. Бачите, пан Філіп Блейк, який був там на той час, пише для мене детальний звіт про події, що тоді відбулися. Пан Мередіт Блейк також. Коли б ви…
Ельза глибоко зітхнула, затим мовила з гидливістю:
— Ці двоє… Філіп завжди був тупим. Мередіт постійно вертівся біля Керолайн… По суті, він був якимсь милим в своєму роді. Але з їхніх розповідей ви не зможете уявити собі правильно події.
Пуаро уважно глянув на Ельзу. Він помітив, як очі її поступово оживають.
Ельза сказала скоромовкою і майже сердито:
— Ви хотіли знати правду? Тільки не для друку, для вас особисто?
— Я обіцяю вам нічого не публікувати без вашої згоди.
— Мені було б приємним викласти правду на папері…
Вона трохи помовчала, заглиблена в думки. Пуаро помітив, як чітка лінія на її повних щоках м'якшає. Він бачив, як життя потоком вливається в неї — тепер, коли минуле кликало її знову.
— Вернутися в минуле, викласти все на папері… Я покажу вам, що це була за жінка… — Очі її заблищали, груди піднімалися в пориві пристрасті. — Вона вбила його! Вона вбила Еміаса, який так хотів насолоджуватися життям. Ненависть не повинна бути сильнішою за любов, але її зненависть була сильнішою. І моя зненависть до неї також… Я ненавиджу її!.. Ненавиджу!.. — Вона підійшла до Пуаро, нагнулась, схопила його за рукав і настирливо мовила: — Ви повинні зрозуміти, повинні знати, що ми відчували одне до одного, Еміас і я. У мене щось є, я зараз вам покажу…
Зона вихором кинулася в інший куток кімнати, підійшла до письмового столу, витягла ящичок, повернулася знову до Пуаро. В руках вона тримала складеного листа зі стертим написом. Ельза ткнула листа Пуаро. І він раптом з болем в серці згадав дівчину, яку знав і яка так-от тицьнула колись йому одну з своїх реліквій — раковинку, знайдену на березі моря. Та дівчина також відступила було крок назад і нерухомим поглядом дивилася на нього. З великим острахом і з проникливістю дивилася вона, як буде сприйняте її багатство.
Пуаро розгорнув пожовклі сторінки.
«Ельзо. Чудова дитино! Ніколи ще не існувало чогось прекраснішого. І все ж мені страшно, я надто старий, людина між двома піввіками, з проклятим характером і без усякої постійності. Не довіряй мені, не вір мені, в мене нема нічого гарного, окрім мого живопису. Все, що є в мене гарного, все там. Це щоб ти потім не казала, що я тебе не застерігав.
Але дідько з ним, усім оцим, все одно ти будеш моєю, за будь-яких обставин. Я пішов би хоч у пекло заради тебе, і ти це прекрасно знаєш.