Пуаро зауважив:
— Це її щастя, що вона була тоді така маленька…
— Справді. Якщо б вона була більша, враження від тої трагедії могло б мати значно гірші наслідки.
— А воднораз мені здається, — сказав Пуаро, — що деякі потрясіння все ж були. Як би мало не розуміла дитина, як мало не було б дозволено знати Карлі, мабуть, той час був для неї атмосферою якоїсь таємничності. І потім цей її раптовий від їзд — ніби вирвали з корінням! Такі речі дуже злі для дитини…
Мадемуазель Уільямс зауважила в задумі:
— Можливо, це було менш шкідливе, ніж вам здається.
— До того, як ми залишимо тему про Карлу Лемаршан, тобто маленьку Карлу Крейль, я хотів би вас дещо запитати. Так, так, бо якщо і є хтось, хто міг би це пояснити, то це тільки ви.
— Тобто? — Голос її був запитливий і стриманий.
Пуаро почав жестикулювати, докладати зусиль, щоб висловити свою думку:
— Тут є дещо таке… такий відтінок, який трудно визначити… У мене склалося враження, коли я згадую про цю дитину, що їй не приділялася та увага, якої вона заслуговувала. Коли я комусь розказую про неї, співрозмовник здається здивованим, ніби він зовсім забув, що існувала ще й дитина. І це, напевне, мадемуазель, природно. Дитина в подібних обставинах є важливою особою не сама по собі, а як основна стержнева причина драми. Можливо, Еміас Крейль мав підстави залишати чи не залишати свою дружину. Але звичайно, коли руйнується сім'я, дитина є важливим моментом. А ось у нашому випадку ніби ніхто не рахується з існуванням дитини, І це здається мені дивним.
Мадемуазель Уільямс поспішила погодитись:
— Ви доторкнулися найважливішого місця, пане Пуаро. Ви цілком праві! І це частково й змусило мене сказати раніше, що зміна обставин могла бути в деяких випадках для Карли дуже корисною. Якщо б вона була старша, вона могла б страждати від порожнечі, яка виникла в її побуті. — Вона нагнулася злегка і сказала, добираючи слова — Зрозуміла річ, у своїй практиці я зустрічала протягом багатьох років різні стосунки між батьками і дітьми. Багато дітей, я б сказала, більшість, страждають од надмірної уваги з боку батьків. Занадто багато любові, занадто багато турбот і нагляду. Дитина відчуває цю любов квочки, вона нервує її, дитина намагається позбавитися її, позбавитися постійного нагляду. Це особливо трапляється, коли в сім'ї одна дитина. Матері в цих випадках є головним джерелом зла. Наслідки такого шлюбу бувають у більшості випадків гіркі. Чоловіка сердить той факт, що він на другому плані, він шукає втіхи або швидше улесливості, і уваги в іншому місці. Раніше чи пізніше це Призводить до розлучення. Найкраще для дитини — яв цьому переконана, — щоб обоє рідних ставилися до неї, сказати б, зі здоровою неувагою. Так і відбувається природно в сім'ях, де багато дітей і дуже мало грошей. Дітьми нехтують, оскільки мати просто-напросто не має часу ними займатися. Діти в таких випадках добре розуміють, що вона їх любить, а з другого боку, їх не нервує надто настирливий прояв почуттів. Але є ще один аспект. Буває, що чоловік і жінка, які так доповнюють одне одного, так зайняті одне одним, що дитина їхнього ж шлюбу не здається їм чимось реальним. У подібних обставинах, я вважаю, дитину нервує те, що вона відчуває себе ущімленою і ніби забутою на холоді. Ви мене розумієте, я зовсім не маю на думці неуважність. Пані Крейль, наприклад, була чудовою матір'ю, завжди турботливою у ставленні до Карли, її здоров'я… Вона гралася з нею, коли хотіла бути до неї прихильна. І разом з тим пані Крейль була повністю захоплена своїм чоловіком. Вона існувала, якщо так можна сказати, тільки через нього і для нього.
Мадемуазель Уільямс помовчала хвилину, потім спокійно сказала:
— Це, мені здається, і є поясненням того, що вона зробила потім.
— Ви хочете сказати, що вони більше були схожі на закоханих, ніж на чоловіка і жінку?
Мадемуазель Уільямс ледь насупила брови і з легкою неприязню за небританський стиль мови Пуаро сказала:
— Можна, мабуть, висловитись і так.
— Чи любив він її так, як вона його?
— Це була пара. Зрозуміла річ, він був мужчиною.
Мадемуазель Уільямс надала останньому слову справді вікторіанського значення. Слово «мужчина» вона вимовила так, як гарна господиня сказала б — «таргани!». З глибини її життя, життя старої діви і гувернантки, прорвався вихор бурхливої жіночності. Ніхто, почувши її, не сумнівався б у тому, що для мадемуазель Уільямс мужчини — це вороги!
— Ви ніби не дуже схильні ратувати за чоловічу справу?
— Мужчинам віддано усе найкраще в світі. Я сподіваюся, що це не завжди так буде.
Еркюль Пуаро уважно розглядав її. Він легко міг уявити мадемуазель Уільямс міцно прив'язаною до паркана, яка оголосила голодовку і готова страждати до кінця. Переходячи від узагальнень до дрібниць дійсності, він запитав: