— Ні, тоді вона не могла бути в цьому впевнена. Ця… ця… жахлива підозра ще не прийшла їй у голову. Мадемуазель Грієр лише крикнула їй: «Це тільки твоїх рук справа, Керолайн! Ти вбила його! Тільки ти в цьому винна!» Вона не сказала «ти отруїла його», але, мені здалося, вона це хотіла сказати.
— А пані Крейль?
Мадемуазель Уільямс неспокійно засовалась:
— Не будемо лицемірами, пане Пуаро. Я не можу вам сказати, що відчувала і думала насправді в той час пані Крейль. Чи був то жах заподіяного, чи…
— Ви думаєте, що так воно і було?
— Ні, ні! Я не можу вам цього сказати. Вона стояла закам'яніла. І… як мені здається, перелякана. Так, я переконана: перелякана. Але це досить природно.
Еркюль Пуаро сказав невдоволено:
— Так, можливо, що це досить природно. Яку думку вона висловила офіціально в зв'язку зі смертю чоловіка?
— Самогубство. Вона з самого початку досить категорично заявила, що це могло бути тільки самогубство.
— Вона казала це і вам, коли ви були тільки удвох, чи тоді у неї було інше припущення?
— Ні. Вона… вона… доклала всіх старань, щоб переконати мене, що це може бути тільки самогубство.
— А ви що їй сказали?
— Пане Пуаро, чи має значення те, що я їй сказала?
— Так, я вважаю, що має.
— Не розумію чому…
Його вичікування діяло на неї гіпнотизуюче, і вона мовила з жалем:
— Мені здається, що я їй сказала: «Звичайно, пані Крейль, мабуть, він покінчив із собою…»
— Чи вірили ви в те, що говорили?
Мадемуазель Уільямс підвела голову, твердо мовила:
— Ні, не вірила. Але я прошу вас зрозуміти, пане Пуаро, що я була цілком на боці пані Крейль. Коли хочете, мої симпатії належали їй, а не поліції.
— Ви хотіли, щоб її виправдали?
Мадемуазель Уільямс відповіла з викликом:
— Так, хотіла.
— Тоді ви поділяєте почуття її дочки?
— Я повністю поділяю почуття Карли.
— У вас не буде заперечень, якщо я попрошу вас письмово викласти в деталях перебіг трагедії?
— Для неї, щоб, вона прочитала це?
— Так.
Мадемуазель Уільямс повільно мовила:
— Ні, у мене немає ніяких заперечень. Вона твердо вирішила вести розслідування?
— Так. Я вважаю, що було б краще сховати від неї правду…
Мадемуазель Уільямс перервала його:
— Ні, завжди краще дивитися правді в очі. Немає рації ухилятися від нещастя, фальсифікуючи події. Карла, мабуть, була настільки вражена, коли взнала правду. Тепер вона хоче детально знати про ту трагедію. Мені здається, що це природне бажання, властиве молодій сміливій жінці. Знаючи все, вона зуміє забути його і займатися своїм власним життям.
— Можливо, ви і праві.
— Я цілком переконана, що права.
— Але, бачте, є ще дещо. Вона хоче не тільки знати, але й довести, що її мати не винна.
— Бідна дитина!
— Ви так думаєте?
Мадемуазель Уільямс відповіла:
— Тепер я розумію, чому ви сказали, що було б краще їй ніколи не знати правди. І все ж, я вважаю, краще, коли вона її знатиме. Природно, що вона, сподівається встановити невинність матері. І якою гіркою не була б правда, — я думаю після того, що чула од вас про Карлу, вона досить мужня, аби зустріти правду не здригнувшись,
— Ви впевнені, що це буде саме така правда?
— Я вас не розумію.
— Ви не вбачаєте ніякого недоліку в теорії невинності пані Крейль?
— Не думаю, щоб ця можливість будь-коли сприймалася серйозно.
— І все ж вона вчепилася саме за теорію самогубства.
Мадемуазель Уільямс відповіла:
— Нещасна жінка повинна була щось говорити.
— Чи знаєте ви, що перед смертю пані Крейль залишила листа до своєї дочки, в якому урочисто клянеться в невинності?
Мадемуазель Уільямс пильно зиркнула на нього.
— Зайва турбота з її боку.
— Ви вважаєте?
— Так, безперечно. І ви сентиментальні, як і більшість чоловіків…
Пуаро перервав її роздратовано:
— Я не сентиментальний.
— Пане Пуаро, часом існує те, що я назвала б помилковою сентиментальністю. Навіщо людина пише подібну брехню в таку урочисту хвилину? Для того, щоб позбавити свою дитину страждання. Так вчинили б багато жінок. Але я не чекала цього від пані Крейль. Вона була смілива жінка і чесна людина. Ніскільки не схожа на неї — просити дівчину не осуджувати її.
Пуаро майже у відчаї сказав:
— Отже, ви навіть не припускаєте, що Керолайн Крейль писала правду?
— Ніскільки!
— І разом з тим ви заявляєте, що любили її.
— Я любила її. Я мала до неї велику любов і глибоку симпатію.
— Тоді…