У цей момент до кімнати увійшов Еміас. Ельза сказала, сміючись: «Якщо ви не вірите мені, запитайте його». — «Я запитаю його! Еміасе! Ельза каже, що ти хочеш з нею одружитися. Це правда?» Бідний Еміас! Мені було жалко його. Людина опиняється у смішному становищі, коли стає учасником подібної сцени. Він побагровів, почав кричати на Ельзу, якого, мовляв, дідька вона пробазікалась. «Так це правда?» — спитала Керолайн. Еміас не відповів. Не мовлячи ні слова, він силкувався просунути палець за комірець сорочки Так він робив завжди, коли потрапляв у скруту. Потім, намагаючись тримати себе з гідністю, сказав: «Я не вважаю за потрібне говорити про це». — «Ні, ми будемо про це говорити!» Тоді втрутилася Ельза: «Мені здається, що було б чесніше у ставленні до Керолайн сказати їй усю правду». Керолайн запитала аж надто спокійно: «Це правда, Еміасе?» Еміас здавався дещо присоромленим, як і будь-який мужчина, притиснутий жінкою до стінки. «Правда то воно правда, але я не хочу зараз про це говорити». Після цього він повернувся і, широко ступаючи, вийшов з кімнати.
Я поспішив за ним. Не хотілося залишатися наодинці з жінками. Я догнав його на веранді. Еміас лаявся. Мені не доводилося чути, щоб людина лаялася з таким натхненням. Затим він мовив зі злістю: «Вона не могла помовчати! Чому, дідько б її взяв, не помовчала?! Побачиш, який тепер тут буде вибух! А я ж повинен кінчати свою картину, ти чуєш мене, Філ? Це найкраще, що я створив у своєму житті. Краще, що я будь-коли зробив. І ці дурні прокляті жінки хочуть своїми чварами все зіпсувати!» Я не міг приховати усмішки. «Між нами кажучи, мій хлопчику, ти все це сам заварив». — «Це ти мені говориш, — застогнав він. — Ти повинен визнати, Філ, що не можна осуджувати чоловіка, якщо він втрачає голову заради неї. Керолайн повинна це зрозуміти».
На моє запитання, що буде, коли Керолайн проявить стійкість і не погодиться на розлучення, він не звернув уваги. Його думки уже кудись відлетіли. Я повторив запитання, і Еміас байдуже відповів: «Керолайн ніколи не буде мстити. Ти не зрозумієш цього, мій хлопчику». — «Але ж тут замішана й, дитина», — я намагався звернути на це увагу. Він узяв мене за руку: «Філ, дорогий мій, послухай. Я знаю, в тебе добрі наміри, але не каркай більше вороною. Я залагоджу всі справи, все буде в порядку. Ось побачиш!»
Ось який був Еміас зі своїм непоправним оптимізмом. Він закінчив задоволеним, майже веселим тоном: «До біса з усіма цими жінками!» Не знаю, що б він ще сказав, коли б на веранді несподівано не з'явилася Керолайн. На голові у неї був капелюх, дивний капелюх темного кольору, з великими опущеними полями, в якім вона здавалася досить забавною. Звичайним голосом вона сказала: «Зніми цього піджака, Еміасе, він весь забруднений фарбами. Ми йдемо до Мередіта пити чай. Чи ти забув?» Еміас витріщив очі і пробурмотів: «Так, так, я й забув. Звичайно, підемо». Керолайн підійшла до клумби і почала зривати квіти. Еміас поволі пішов у будинок.
Керолайн звернулася до мене. Вона говорила всяку нісенітницю, що буде гарна погода, що зараз, певно, багато скумбрії в морі і можна було б Еміасові, Анжелі, мені — усім піти на рибалку… У Керолайн була надзвичайна сила волі, і вона прекрасно володіла собою. Не знаю, чи тоді вже визріло в неї рішення вбити його, але мене це не здивувало б. Керолайн Крейль була надто небезпечна жінка. Я розумів, що вона не схильна примиритися зі становищем, яке створилося, але чомусь думав навпаки, що вона поклала за краще вести себе стримано, — можливо.
Незабаром надійшли інші. У Ельзи був строкатий і воднораз урочистий вигляд. Керолайн не звертала на неї уваги. Тоді, по суті, Анжела врятувала становище. Вийшовши з дому, вона заявила мадемуазель Уільямс, що й не подумає змінити спідничку, що спідничка на ній дуже гарна, у всякому разі, для милого Мередіта. Тим більше, що він ніколи нічого взагалі не помічає.
Зрештою ми відправились. Керолайн пішла з Анжелою, я з Еміасом, а Ельза сама. Особисто я не захоплювався нею — не люблю бурхливих жінок… Але повинен признатися, що того дня вона була надзвичайно гарна. Жінки стають ніби кращими, коли досягають того, чого хочуть.
Не можу чітко пригадати післяобідніх подій того дня. Все затуманено в моїй пам'яті. Пригадую, Мередіт вийшов нам назустріч. Ми, здається, прогулялися садом. Потім я мав довгу бесіду з Анжелою про дресирування фокстер'єрів для ловлі пацюків. Потім пили чай під величезним кедром. Мередіт, пригадую, був стривожений. Я вважав, що Керолайн або Еміас щось йому розказали. Він дивився з підозрою на Керолайн, потім уважно глянув на Ельзу. Він здавався глибоко заклопотаним. Зрозуміла річ, Керолайн подобалося, щоб Мередіт був біля її ніг: відданий і платонічний друг, який ніколи не зайшов би надто далеко. Таку вже вона мала вдачу.