Сутичка сталася негайно. Еміас розсердився, але змушений був визнати, що все, розголошене мною, правда. Поведінка Керолайн була мені незрозуміла. Коли потім ми пішли до Мередіта Блейка на чай, вона прекрасно грала свою роль, базікала, сміялась… По своїй недосвідченості я повірила, що вона сприйняла все по-належному. Після цього мені було страшенно неприємно сидіти в Олдербері, але, якби я виїхала, Еміас метав би громи і блискавки від гніву. Я думала, що, можливо, поїде Керолайн. Це полегшило б для нас усю справу.
Я не бачила, коли Керолайн брала цикуту. Я хочу бути чесною і тому визнаю, що, можливо, її розповідь про самогубство й правдива. Але, правду кажучи, я не вірю. По-моєму, вона була жінка надзвичайно ревнива й егоїстична. Жінка, яка не хоче випускати зі своїх рук нічого з того, що вона вважає своїм. Еміас був її власністю. Вона ладна була б убити його, аніж випустити зовсім І безповоротно до іншої жінки. Мені здається, вона негайно прийняла рішення вбити його. І, по-моєму, розповідь Мередіта про властивості цикути наштовхнула її на думку здійснити задумане.
Вона була надто жорстока і мстива жінка, навіть зла. Еміас завжди пам'ятав, що вона небезпечна. Я цього не знала.
Наступного ранку у неї відбулася остання розмова з Еміасом. Я чула її з веранди. Він тримався прекрасно — терпеливо, спокійно, умовляв її бути розсудливою, говорив, що йому надто дорогі і вона, і дитина, що він буде їх любити й зробить усе, аби забезпечити їхнє майбутнє. Нараз він посуворішав: «Але зрозумій ти одну річ. Я все рівно одружуся з Ельзою, і ніщо мене не зможе зупинити! Ми завжди вважали, що не можна позбавляти людини свободи. Таке в житті буває». Тоді Керолайн заявила: «Роби як знаєш. Я попередила тебе». Голос у неї був спокійний, але з якимись дивними нотками. «Що ти хочеш цим сказати?» — запитав її Еміас. «Ти мій, і я зовсім не збираюсь відпускати тебе. Ніж дозволити тобі піти до цієї жінки, я скоріше уб'ю тебе…» В цей момент я побачила Філіпа Блейка, який ішов уздовж веранди. Я встала і пішла йому назустріч, мені не хотілося, щоб він чув їхню розмову.
Трохи згодом Еміас вийшов з будинку і сказав, що треба поспішати з картиною. Ми спустилися вниз до «батареї». Він майже нічого не розповідав. Сказав тільки, що з Керолайн не так-то просто про щось домовитись, оскільки вона хижа, але не будемо більш говорити про це. Він хотів зосередитися на своїй роботі. «Ще день — і картина буде закінчена, — сказав він. — І це краще, що я зробив, Ельзо. Навіть якщо воно створено ціною крові і сліз».
Пізніше я пішла взяти свій пуловер, бо подув холодний вітер. Повернувшись, застала Керолайн. Я подумала, що вона прийшла з метою зробити останню спробу переконати Еміаса. Там були також Філіп і Мередіт. Еміас сказав, що його мучить згага і що він випив би чого-небудь. Керолайн сказала, що вона пришле йому пива з льоху. Цілком природним, навіть дружнім тоном! Яка артистка! Вона вже тоді знала, що задумала.
Хвилин за десять вона повернулася з пивом. Еміас малював. Керолайн налила склянку і поставила біля нього. Ніхто з нас на неї не дивився. Еміас був зайнятий своєю творчістю, а я не могла міняти своєї пози. Еміас, за звичкою, перехилив воднодух склянку, зморщився і поскаржився, що в пива бридкий присмак, але, в усякому разі, воно хоч холодне. Навіть при цих словах мені і в голову не прийшло про якусь підозру. Я розсміялась і сказала йому жартома: «Печінка».
Побачивши, що він випив, Керолайн пішла. Минуло хвилин із сорок, коли Еміас почав скаржитись на ціпеніння і біль. Він сказав, що це, мабуть, легкий приступ ревматизму.
Еміас завжди нетерпляче ставився до будь-якої недуги і ніколи на це не звертав уваги. Тут же він весело сказав: «Старість, напевне. Ти обрала старого, який тріщить по всіх швах, Ельзо!» Тоді вступила в гру і я. Але я помітила, що він якось дивно і задерев'яніло пересуває ногами і разів зо два зморщився. В мене і думки не було, що то не ревматизм. Затим він підтягнув лавку і приліг на ній, раз у раз підводячись, щоб зробити пензлем щось на полотні. Так він інколи робив під час писання. Він лежав і уважно поглядав то на мене, то на полотно. Інколи це тривало понад півгодини, так що не здивувало мене.
Я почула гонг, який кликав до обіду. Еміас заявив, що не піде нагору, що йому нічого не потрібно. І це не було для нього незвичайним. Та, к йому було легше, аніж зустрічатися з Керолайн за столом.
За мною прийшов Мередіт Блейк. Він звернувся до Еміаса, але Еміас тільки щось промимрив. Ми подалися з Мере д і том до будинку, а його залишили. Залишили, щоб він помирав один. Я мало бачила хвороб у своєму житті, я мало знала про них. Мені здалося, що все це у Еміаса Тільки вереди художника. Якби я знала, якби я могла зрозуміти, можливо, лікар і зумів би його врятувати… О боже, чому я не зуміла збагнути всього цього!