— Еге, так про людей, які мали стосунок до того випадку. Можливо, ви пригадуєте їх імена?
Депліч на мить замислився.
— Минуло ж чимало часу… Було тільки п'ятеро, які справді мали стосунок до тієї історії, якщо можна так висловитись. Я не рахую слуг — двох відданих старих, бідних і заляканих людей, які нічого про це не знали. Ніхто не міг їх ні в чому запідозрити.
— Отже, п'ятеро. Розкажіть про них.
— Хм… Один із них — Філіп Блейк, кращий друг Крейля. Вони зналися здавна. Він тоді жив у них… Я інколи зустрічав його на майданчику для гри в гольф. Він мешкає в Сент-Джордж-хіллі. Працює агентом обмінного бюро. Грає на біржі. Добре знає ринок. Людина, якій везе в житті, із схильністю до ожиріння.
— Далі?
— Потім його старший брат. Поміщик, тип людини-домосидця.
Нараз Пуаро пригадалися вірші. Він намагався відмахнутися від цієї згадки, бо не мав права зараз думати про вірші для дітей, хоч останнім часом вони чомусь переслідували його, — і все ж вірш не виходив з пам'яті.
Він промимрив:
— Значить, брат Філіпа Блейка сидить увесь час дома?
— Так. Я вам про нього говорив, це той, що мав справу з ліками і рослинами. Хімік-аматор. Як же, як його звати? Ім'я схоже… Ага, згадав: Мередіт… Мередіт Блейк. Не знаю тільки, живий він чи ні.
— Потім?
— Потім винуватиця усіх нещасть: дівчина, замішана в процесі. Ельза Грієр.
— «Одному поросяткові дали печеню», — промимрив Пуаро.
Депліч з подивом глянув на нього.
— Що стосується цього поросятка, то йому дали стільки, скільки було потрібно. Дівчина знала, чого хоче, і добилась, чого хотіла. З тих пір вона вже тричі виходила заміж. Вона розпочинає і закінчує шлюборозлучні процеси з надзвичайною спритністю. І кожного разу має на увазі щось краще. Тепер вона леді Діттишем. Розкрийте будь-який номер «Тейтлера» і напевне її зустрінете.
— Ну, а решта двоє?
— Гувернантка. Не пам'ятаю вже її імені, але добропорядна і здібна жінка. Томсон… Джонс — щось в цьому роді. І ще була дитина. Названа сестра Керолайн Крейль. Їй було тоді років п'ятнадцять. Тепер це людина з ім'ям. Вона займається розкопками, відшукує різні речі, подорожує як попало по екзотичних краях. Уоррен… Анжела Уоррен. Це молода особа, яка викликає занепокоєння. Я зустрічав її кілька днів тому.
— Отже, вона не поросятко, що рохкає?
Сер Депліч знову глянув на Пуаро здивовано. Зрештою мовив:
— Їй було над чим порохкати в своєму житті! Вона спотворена… Не знаю, чи відомо це вам, але в неї жахливий шрам на півобличчя. І… Але ви про все це дізнаєтеся самі!
Пуаро встав.
— Дякую. Ви були надто люб'язні. Якщо пані Крейль не вбила свого чоловіка…
Депліч перебив його:
— Але вона вбила його, дорогий мій. Вбила! У цьому я переконаний.
Пуаро говорив далі, ніби не помічаючи, що його перебивають:
— Тоді логічно вважати, що його вбив хтось інший з цих п’ятьох.
— Я гадаю, що хтось із них міг би це зробити, — мовив Депліч уже байдуже. — Але я не бачу, навіщо б вони це робили, будь-хто з них. У них не було для цього жодної причини! Так, я впевнений, ніхто з них не міг убити. Треба викинути з голови цю думку!
Еркюль Пуаро тільки усміхнувся, злегка похитав головою.
ПРОКУРОР
— Диявольськи винна! — лаконічно мовив пан Фогг.
Еркюль Пуаро задумливо поглянув на худу, з чітко вираженим контуром постать прокурора.
Квентін Фогг — «адвокат корони» — дуже відрізнявся од Монтегю Депліча. Останній володів силою магнетизму, був особою егоїстичною і схильною до полеміки. Депліч створював ефект завдяки швидким і драматичним змінам поведінки. Великодушний, ввічливий, чарівний, він міг за мить стати зовсім іншою людиною: якась хижа усмішка відкривала його зуби, готові, здавалося, вас розірвати. Квентін Фогг, навпаки, був худий і блідий. А головне — в нього не вистачало того, що називається особистістю. Його запитання були спокійні, не виявляли ніяких почуттів, наполегливі, тверді. Якщо Депліча можна. порівняти зі шпагою, то Фогг чимось нагадував буравчик. Він ніколи не досягав блискучої слави, але був відомий як найкращий представник законності, тому, як правило, майже завжди вигравав свої процеси.
Еркюль Пуаро глянув на нього задумливо:
— Отже, таке ваше враження?
Фогг ствердно кивнув.
— Бачили б ви її на лаві підсудних! Старий Хемфрі Рудольф, який вів слідство, розчехвостив її як тільки міг.